Тим часом жінка наблизилась і промовила низьким лагідним голосом:
— Добірне товариство, мене прислали сюди з Києва. Я буду куратором від обласної адміністрації і нового відомства, яке ще не має назви, у справах людей, що втратили пам’ять. Це велика наша проблема, яка була поза увагою колишньої влади, і яка нам дісталася у спадок. Але перед тим, як почати розмову про клопіт, що упав на нашу голову, пропоную познайомитися ближче. Тут у мене є дещо… — Жінка зробила кілька кроків до машини і витягла з багажника чималий пакет.
На спареному столі з’явилися спершу пляшка коньяку і літрова фляга з каламутною рідиною, за тим — кільце добре запеченої кров’яної ковбаси, шмат сала і з десяток помідор. Поки новоприбула звичними рухами нарізала ковбасу й сало, підійшла куховарка зі склянками й тарілкою з хлібом.
— Не знаю, як ви, гонорове товариство, а я з учорашнього вечора ріски в роті не мала, — мовила кураторка, розливаючи коньяк. — Ну, за нашу майбутню співпрацю! — виголосила вона, піднісши склянку для цокання.
Випили всі, навіть матінка Параскева. Взяли й по кавальцю ковбаси, яка вабила часниковим духом, марно, що не минуло й десяти хвилин, як ми відійшли від столу.
Тим часом звір мій ні на мить не залишав без уваги жінку у червоному «лантусі» й червоних же черевиках. Лице її розпашіло, над верхньою губою з’явилися крапельки поту. Вона затягнула приємним низьким голосом «Многая літа…» Та раптом сказала:
— Я вже переконалася за багато років, що жодну серйозну справу не можна починати без «Многая літа». — Знову полинув спів кураторки, до якого долучився високий голос матінки Параскеви, а з тим і чоловічі голоси, крім мого.
«Душевно виходить, — подумав я, і раптом опинився думкою в офісі письменницької організації під час застілля з нагоди прийняття до Спілки новобранок. — Зараз почнуться повтори «Многая лiта, многая літa…»
Але я помилився.
— А тепер… — сказала кураторка, ставлячи склянку на стіл, — Мене звати Ліліт Мартинівна. За фахом я філолог, а за покликанням поетка. А зараз я воліла б оглянути господарство, в якому нам доведеться працювати. Нехай тут залишається все, як є, бо ми ще повернемося, а тепер підемо в палату. — Вона попрямувала до виходу.
Тим часом мене не полишало бентежне відчуття, що я цю жінку вже десь бачив. Вона нагадувала Алісію Бамбулу. Відрізнялася тільки «габаритами» — Бамбула була звичайною грудастою бабою, ця ж мала широку тілисту постать особи, якій набридло воювати з зайвою вагою і вона вже ні в чому собі не відмовляла. А ще не виходили з голови слова, що її прислали з Києва. Я подумав: якби це була Бамбула, то мене, напевне, впізнала б. Але досі вона спиняла погляд тільки на монахині. По дорозі до палати навіть підійшла до неї і сказала:
— Матінко, е-е-е…
— Параскева, — назвалася служителька віри.
— Дуже приємно, матінко Параскева. В юності я також мріяла присвятити себе служінню Богові. Та, як кажуть, шляхи Господні не сповідимі. Як член Спілки письменників, тішуся тільки тим, що література, також Божий промисел.
— Авжеж, авжеж, — погодилася монахиня.
Раптом я завважив, що звір у мені не просто дивився моїми очима, він кожної миті ладен був обернутися на блискавку. Його, як і мене, розлютило лицемірство темної. «А хай би ти пощезла!» — майнула думка. І тут я почув як прогарчав звір: «Сука! Темна сука!»
У палаті Ліліт Мартинівна вражено, як мені здалося, спинилася перед лицями двадцять одного безпам’ятька. Але бачила вона в них не обездушені людські матриці, а чоловічу стать. Щось прошепотіла до управительки, але та ніяково схилила голову і не відповіла.
— Та це ж так природно… — розчув я шепіт кураторки.
І тут у мене за спиною почувся притишений голос редактора:
— Зверніть увагу на тих, що сидять біля п’ятого, шостого і сьомого ліжок. Це журналісти, про яких я казав.
То були парубки інтелігентного вигляду, віком двадцять два — двадцять п’ять років. Розвинені торси і мускулисті руки свідчили, що вони займалися спортом. На них-то й був націлений погляд кураторки.
Я обернувся до редактора, прошепотів:
— Тримайтеся подалі від товстухи. І попередьте Куриса й Параскеву.
По цьому вийшов нишком на подвір’я. За хвилю вже розмовляв по телефону з автором синонімічного словника в моєму місті.