Чумаки заходилися запалювати смолоскипи і назад перевертати вози.
— Андрію, — підійшов до козака голова ланки Панас, — ми вертаємо. Треба виїхати на сухе місце і розбити табір.
— І чому я не рушив наперед і все не перевірив… — картав себе Андрій. — Давайте хутчіше, щось тут є, і це «щось» дуже лихе… І накажи своїм хлопцям дістати зброю.
Панас віддав наказ і чумаки дістали з возів шаблі та рушниці.
Нечисть весь цей час мовчала і лише неспокійно озиралась довкола.
Вози рушили, цього разу Андрій з нечистю їхали позаду. І не встигла ланка від’їхати й на двадцять кроків від страшного місця, як раптом гном Нікель вигукнув:
— Святі печери! Що це в біса таке?!
Усі зупинились і обернулися. Ззаду чулося гучне чвакання по багнюці: хтось упевненим кроком наздоганяв ланку. Люди не бачили нічого, але погань, яка чудово бачила в темряві, одразу вхопилася за зброю.
— До бою! — крикнув Никодим.
До звуків упевнених кроків приєдналися нові. Тоді ще, і ще… І ось світло смолоскипів вихопило з темряви того, хто переслідував їх. Чумаки відчули, як їхніми спинами забігали мурашки, а волосся на головах стає дибки.
Істота, яка вийшла на них, була на голову вища за найдебелішого козака. Спочатку здавалося, що це людина, але коли вона підійшла ближче, чумаки мимоволі здригнулись.
Усе тіло потвори було вкрите дрібною лускою мідного кольору. Ніякого одягу на потворі, звичайно, не було.
Голова була трохи сплюснутою. Над холодними чорними очима виступали кістяні дуги. Зверху голова була вкрита безліччю шпичаків завбільшки з палець. Такі ж шпичаки — навколо безгубого рота, з якого час від часу висовувався роздвоєний зміїний язик. На кожній кінцівці потвори було по чотири пальці з довгими і гострими пазурами. І жодних статевих ознак.
За першою потворою з темряви виступило ще з десяток.
Коні заіржали і стали дибки, а воли несамовито заревли.
— Господи, що воно таке? — прошепотів Панас, нашвидку перехрестився і, прицілившись, пальнув з рушниці в того, що був попереду. Пролунав постріл, куля влучила потворі в груди, але вибила іскру і відлетіла геть, не завдавши жодних ушкоджень. І тут, як по сигналу, тварюки завили і сунули на людей та білу нечисть.
Почалася стрілянина, але вразити істот кулями було неможливо.
Тварюки, вишкіривши гострі ікла, кинулися до возів. За мить коні скинули вершників і розбіглися, верхи втримався лише Коник. Він щосили стис боки своєму Чортові і потяг на себе повід. Кінь став на свічу і загарцював на задніх ногах.
— Вйо, Чорте! — крикнув Коник, розвернув оскаженілого коня на одну з потвор, і той, опустившись, копитами розчавив голову тварюці.
— Ага! — злостиво вигукнув Андрій. — Таки смертні!
А потвори, шаленіючи, перевертали і трощили вози, намагаючись розправитися з людьми.
Одна з них дістала якогось чумака, схопила його за горло, і гострі, як лезо, пазурі відтяли бідоласі голову. Кров фонтаном бризнула з безголового тіла так, що аж заляпала потворі пику.
Зачувши кров, і без того перелякані скаженим виттям потвор і криками людей, воли розламали дишла і, як і коні, теж кинулись навтьоки.
Але монстрам були потрібні тільки люди, вони осатаніло ревли і кидалися на них.
Ті ж відчайдушно відбивались. Ні блискавичні випади Андрія, ні могутні удари сокир гнома й водяника, на жаль, не завдавали тварюкам бодай якоїсь шкоди. А тим часом уже другий чумак звалився на землю замертво.
Маленький Жменька крутився як навіжений, сиплячи удари наліво й направо. Й ось, несподівано для нього самого, його шабля таки врізалася в тіло потвори: він, підстрибнувши, вдарив навідліт і якимсь дивом вцілив тварюці під ліву пахву. Істота протяжно завила і повалилася долу.
— Є один! — крикнув лісовик. — Під пахви бийте, з лівого боку.
Першим зреагував Коник. Вихопивши лука, він швидко прицілився і пустив стрілу, яка глибоко ввійшла в тіло істоти.
— О-го-го! — загорлав Никодим. — Бий гадів! — І його сокира, з тріском ламаючи ребра, аж по самий обух ввійшла під лівицю однієї з тварюк.
Та потвори не надто переймалися з того, що їх щораз меншає, і запекло атакували далі.
Чумаки не вирізнялися військовою майстерністю, тому лише непевно відбивалися, уникаючи смертоносних ударів потвор. Зате Андрій і біла нечисть почали безжальне винищування і дуже швидко з потворами було покінчено. Останню тварюку влучним пострілом з лука поклав Коник.