Андрій знизав плечима.
— А нам що з того? Заберемо Пташку, та тільки нас і бачили. А як ще його побачу — зад надеру так, що пожалкує, що на світ Божий родився. А перед нашими краще помовчуй про це.
— Гаразд.
Андрій і Мефодій спускалися до річки. Ще здалеку вони почули гучний регіт нечисті.
— Мабуть, знову Никодим якусь дурню гуде! — зауважив упир, і не помилився.
Підійшовши ближче, козак і упир побачили Гапку, що стояла осторонь від усіх і вочевидь була чимсь украй незадоволена. Підійшовши ще ближче, Андрій зрозумів, у чім річ: трохи вище за течією сидів Никодим з довгою соломиною в руках, надував жаб і пускав їх на воду. Жаби борсалися, кумедно перебирали лапками і переверталися, намагаючись пірнути.
Побачивши козака, Гапка вигукнула.
— Андрію, ти подивися, що він творить!
Водяник замахав Андрієві соломиною і пустив чергову жабу на воду.
— Та що їм станеться! Годі тобі, Гапко, а зілля з жаб варити, хіба то краще? — посміхнувшись відповів водяник.
— Так то ж для діла! — не вгавала Гапка.
— А це задля розваги, — наполягав на своєму Никодим, — жаб однак поздуває! От якби ми по них камінцями кидатись почали…
— Ще чого бракувало! — вигукнула Гапка.
Андрій лише усміхнувся.
— Годі, Никодиме, дурня клеїти. Час рушати в дорогу, — звернувся він до водяника.
Никодим одразу відкинув соломину і відпустив ще ненадуту жабу.
— Скупилися? — спитала Гапка.
— Атож, — відповів Андрій.
— Цибуля є? — одразу підійшов до прибулих Нікель.
— Є, — відповів Коник, який уже копирсався в торбі, — гайда!
Погань позакидала торби до човна, а Никодим підняв вітрило.
— Рушаємо! — вигукнув він, і човен пішов угору по Удаю, до гирла Переводу.
Далі за Пирятином по річці не було жодних поселень. Скрізь, куди сягало око, тяглися болотисті плавні, а за ними, вдалині, височіли ліси.
Відчуваючи, що вже скоро вони досягнуть своєї мети, вгамувався навіть Никодим.
Краєвид відкривався і справді казковий. Навколо була дика, недоторкана природа. За бортом хлюпотіли хвилі, і човен швидко йшов за попутним вітром.
Один Коник не милувався довколишньою красою.
— Гм-м-м, невже не можна було піти верхи? Адже Вітряк мені казав, що дорога є!
— Дорога то є, — відповів Никодим, — але потаємна. Рудка оточена лісами і болотами, які тягнуться на багато верст. А водою, хоч і накинемо гак, але не заблукаємо. І шлях, який бачили Мурко й Мефодій, пролягав по воді.
— Так-так, — погодився Мефодій. Він почав помітно нервувати. — Уже скоро Перевод, а там і Рудка під боком!
Никодим, який сидів на стерні, розкурив люльку і сказав:
— Чесно кажучи, я завжди хотів тут побувати, але все якось не до того було.
— Це за ті роки, що ти по цьому світу поневіряєшся? — посміхнувся Андрій. — Скажи краще, що ліньки було!
— Може, й ліньки, — спокійно погодився водяник.
— Гир-р-р-ло! — раптом вигукнув Мурко.
За поворотом ріки, по правому борту, справді виринуло широке гирло Переводу. Мефодій придивився.
— Так. Це те, що ми бачили, — погодився упир.
Никодим скерував туди човна.
— Дуже скор-р-ро ми досягнемо того місця, де в Пер-р-ревід впадає Р-р-рудка… А далі туман. Там дуже небезпечно.
Всі глянули на Мурка.
— Про що це ти, друже? — спитав малюка гном.
— У тому тумані — чор-р-рна погань Праліса. Вона блукає сповитими туманом хащами та болотами, пильнує і нападає на кожного, хто насмілиться туди ступити.
— А раніше не міг сказати? — пробурмотів Жменька.
— Не хотів вас лякати. То чар-р-ри зігнали всю чорну нечисть до туману і зробили її охоронцями Рудки.
— Мефодію, — звернувся до упиря козак, — а ти чого мовчав?
Але упир і сам здивовано дивився на Мурка.
— Я нічого такого не бачив! — відповів він.
— Бо вся твоя увага була спрямована тільки на Пташку, — пояснив Мурко.
— А що за нечисть? — спитала Гапка.
— По болотах і річці — анциболоти і болотяні відьми, а по лісах — перевертні, вурдалаки і хащуни.
— Всі наші старі знайомі, — зневажливо кинув водяник і сплюнув за борт. — Ми з Коником про це знали.
— Ніколи не бачила цієї погані, — зауважила Гапка.
— Та краще б і зовсім не бачила, — невдоволено відказав на те Андрій, — але назад вороття нема.
Одразу за гирлом Перевод розходився багатьма рукавами, і Никодим завагався, куди саме він має скерувати човен.
— Мурку, куди далі? — спитав він малюка.