Водяник лукаво підморгнув.
— Німецький поплавок, — сказала Гапка, і Андрій сам зареготав.
— Було б з чого сміятися, — буркнула жінка.
— Та було, було… Вся Січ реготала…
Нашвидку поснідавши, повантаживши все в човен, рушили в дорогу, взявши курс на туман. Ранок був тихий, безвітряний, і човен ішов на веслах. Із туману почулося ревіння.
— Реве, як те дурне теля, — сказав Коник, щоб хоч трохи зняти напругу.
— Анциболот, — упевнено сказав Никодим. — І, мабуть, чималенький!
Слідом почулося скавчання і верещання.
— О! І відьми болотяні, — спокійно додав водяник.
І знову запала тривожна мовчанка. Було чути тільки скрип і плескіт весел.
Коли до туману вже було рукою подати, раптово здійнявся сильний вітер, якимсь дивом повернув човен і почав відносити його назад.
— Ось вам і перша перепона! — вигукнула Гапка. — Чари!
Никодим щосили наліг на стерно і розвернув човен знову проти вітру, але той дедалі дужчав і відносив човен далі й далі.
— Шкода, що немає Вітряка, — вигукнув Коник. — Він би — гм-м — зарадив!
— Всі на весла! — гукнув Андрій, і всі, навіть Гапка, взялися за них, налягли, і човен поволі почав просуватися вперед.
— Холера ясна! — лаявся Жменька, напружуючи всі сили. — Оце так чари!
Човен ішов дуже повільно, всі, зціпивши зуби й напруживши м’язи, викладалися на повну.
— Ще трохи! — підбадьорював Никодим, вправно керуючи стерном. — Р-р-раз! Іще раз!
Мурко висолопив язика і сопів як їжак, а гном бурчав щось на своїй мові, і, судячи з того, як на нього поглядав малюк, щось не дуже улесливе на адресу вітру. Але тільки-но ніс човна торкнувся туману, як вітер вмить ущух, і човен, мов пущена з лука стріла, прорізаючи біле вариво, влетів усередину.
— Суши весла і до зброї, — тихо проговорив Андрій, — нас уже чекають… Мефодію, Мурку, веслуйте потихеньку.
Раптом з лівого боку, де сидів Мурко, щось шкрябонуло по борту, малюк здивовано обернувся і тієї ж миті з туману вигулькнула вишкірена пика болотяної відьми, гострі ікла клацнули коло самого обличчя, руки з гострими пазурами потяглися до малюка.
Ніхто й оком не встиг змигнути, так миттєво все сталося. Мурко тільки ледь чутно писнув і, не відпускаючи правою рукою весла, лівою запустив прямо в гидку пику потвори вогняну кулю. Потвора на якусь мить застигла, і всі мимоволі ахнули: на місці лівого ока в неї зяяла наскрізна діра завбільшки з яблуко. Потвора лише видала щось схоже на схлип, похитнулася, і її пика знов зникла в тумані, опісля чого почулося глухе булькання.
— Ой! — раптом вигукнув Никодим і схопився на ноги. — Хто це мене за зад кусає!
— Никодиме, — гримнув Андрій, — нам зараз не до жартів!
Але водяник не жартував. Він обернувся, і всі посміхнулися: вчепившись однією клешнею за штани, ззаду висів маленький анциболотик. Никодим зірвав його і щосили жбурнув у річку, глузливо кинувши:
— Іди к своїй бісовій матері!
І мати не забарилася! Дике ревіння і страшенної сили удар був миттєвою відповіддю. Він був такий дужий і раптовий, що всі ледве встигли вхопитися за борти, а сам човен ледь не перекинувся. Ніхто навіть подиху не встиг перевести, а величезний анциболот уже навалився ззаду на човен, до половини висунувшись із води. Тварюка розмахувала клішнеподібними кінцівками і клацала всіяною довжелезними іклами пащею. Першим оговтався Андрій. Він вхопив один зі списів і щосили жбурнув його в розкриту пащу анциболота. Спис майже повністю засів у горлянці потвори. Від болю анциболот зімкнув щелепи і перекусив списа. Несамовито заревівши, потвора кинулася за борт, здійнявши цілий фонтан води.
— Ого! — вихопилося в Никодима. — Я таких ще не бачив!
Тієї ж миті звідусіль почулося моторошне скавуління та завивання, і на човен з усіх боків полізли болотяні відьми.
— Мурку, Мефодію, веслуйте, що є духу! — заволав Андрій і вихопив шаблю.
Біла нечисть теж уже була напоготові.
На ніс човна видерлася мала, з приплюснутою пикою відьма. Вона присіла, готуючись до стрибка і вочевидь цілячись на Гапку, але тут-таки скрипнув сагайдак Коника, свиснула стріла і вцілила прямо в плескатого, порослого чорним волоссям лоба потвори.
Никодим покинув стерно.
— Веслуйте разом, — вигукнув він, — тоді човен піде прямо!
Мурко виявився на диво дужим малюком і веслував на рівних з упирем.
На лівий борт човна насіло одразу чотири потвори. Мурко зіщулився, але весла не випускав. Спереду його прикривав Жменька, з корми — Никодим, так само захищали Мефодія Андрій і Нікель. Гапка лишалася на носі, а Коник перебіг на корму.