— Тю на мене! Хлопці, онде дівка, а чи мені мариться?!
Всі як один озирнулися на браму, Бородавка і Швайка теж.
— Пташка! — скрикнув від несподіванки Степан і скочив, як ошпарений. — Як!? Звідки!?
Дівчина вклонилася.
— Дядьку Степане, можна тебе?
Бородавку як вітром зірвало з лавки.
— Ого, старий! — зареготали козаки. — Щоб ми живі були отак на старості бігати!
Степан схопив дівчину за плечі.
— Що? Де Сивий?!
Пташка всміхнулася, і Бородавка раптом відсмикнув руки і здивовано подивився на долоні, а тоді знов торкнувся дівчини.
— Ди… дитино… — затинаючись, проговорив він. — Але ж… ти…
— Мавка, — пошепки відповіла та, — лихо у нас. Допомога твоя потрібна.
Бородавка зблід.
— Ні, ні, всі живі, — тут же заспокоїла його Пташка. — Збирайся, за мить будеш коло Сивого.
Бородавка мовчки крутнувся на місці і галопом побіг до куреня. За мить кулею вилетів надвір, на ходу чіпляючи шаблю; друга шабля вже висіла на поясі, а в зубах характерник тримав ятагана. Козаки, нічого не розуміючи, лише здивовано лупали очима.
— Бувайте, браття! — вигукнув він, вихопивши ятагана з рота, — лихим словом не поминайте, а як зобидив кого — вибачайте!
Козаки ошелешено дивилися на характерника, а той уже зайшов з дівчиною за курінь.
— Степане! — спохватився один з козаків. — Та куди це ти, бісів сину!
І побіг слідом за Бородавкою, але за мить повернувся назад з переляканим обличчям.
— Зник, — вигукнув він і перехрестився. — Пречиста Богородице! Зник!
І лише старий Швайка, всміхнувшись у вуса, потягнув з кухля пива і ледь чутно проговорив:
— Таки маєш своє, старий шибенику!
6
Вечоріло. У хаті Бороди приємно пахло кальяном, від якого не відмовилися ані Бородавка, ані Андрій. Старий характерник на диво спокійно слухав те, що повідав йому Сивий, і лише час від часу кивав головою.
Гапка з Мефодієм, не гаючи часу, чаклували над зіллям і біля них постійно крутилася Пташка, більше заважаючи, ніж допомагаючи.
Усі необхідні трави для настою зібрали в кругляку Бороди, і тут Пташка дійсно допомогла. Її чуття рослин було неймовірним і вона безпомилково визначала ту чи іншу квітку, травину чи бур’янину, сама не розуміючи, як таке може бути.
— Спадковість, — пояснив Борода.
— Все, нарешті закінчили, — видихнула Гапка, заливаючи суміш трав горілкою, — на ранок буде готове.
— Кого першого ловимо? — потерши руки, запитав Бородавка.
— Вітряка, — не вагаючись відповів лісовик, — цього мерзотника малого потягне на млин, який стоїть за моїм кругляком, — Борода потер щелепу, яка добряче розпухла від Вітрякового удару.
— А як не прийде? — запитав Нікель.
— Прийде! Я його як облупленого знаю! Завтра по темному брати будемо.
На Березову-Рудку спустилася ніч. Спокійна, тиха, місячна ніч огорнула землю, сповнивши повітря ароматом нічних квітів і таємними шерехами лісу. Ніщо не вказувало на біду, яка зненацька прийшла у цей райський куточок, лише пугачі — віщуни лиха — невгамовно перегукувалися у верховітті велетенських осик.
Уранці прокинулася першою Пташка. Вона тихенько вийшла з верболозу, причинивши за собою двері.
Сонце лише почало вставати, і ранкові промені вигравали на росяній ковдрі квітів і трав міріадами блискіток. Дівчина поволі ступала босими ногами по тих росах, відчуваючи кожною клітиною свого тіла ту неймовірну близькість з природою, з усім, що оточувало її. Її вже не лякало надприродне відчуття навколишнього і вона з радістю віддавалася своїм почуттям. З нею вірні друзі і все має бути добре. Адже який чудовий ранок! Що може бути в світі лихого?! І справедливість, без сумніву, восторжествує. Прокляття спаде, а Андрій і його друзі відправлять негідників до пекла!
— Пташко! — пролунало раптом за спиною дівчини.
Пташка, з несподіванки перечепившись об якусь бур’янину, ледь не впала і різко обернулася. Позаду неї стояла Вербичка. Дівчина затулила обличчя руками.
— Не бійся, — проговорила мавка, криво посміхнувшись, — це я маю тебе боятися…
Пташка опустила руки.
— Чому?
— Бо ти справді успадкувала всю силу моєї сестри, ба навіть перевершила її…
Мавки стояли одна проти одної, пильно дивилися просто в очі, й раптовий страх поволі відпустив Пташку. Так, вона відчувала свої сили і була впевнена в них.
Вербичка провела по чолу рукою, прибравши пасмо світлого волосся.
— Як же ти схожа на Берізку! Я одразу відчула, ба навіть здогадалася, хто ти, але боялася повірити в це.