— Ти прийшла вбити мене? — холодно запитала юна мавка.
На мить незрозуміле відчуття якогось внутрішнього болю спотворило обличчя Вербички.
— Та ти що!? — глухо вигукнула вона. — Я, попри все, твоя тітка… Я не знаю, що зі мною діється! — У голосі мавки чувся непідробний відчай. — Не мене стережися, а Праліса! Якщо він дізнається про твою силу, то або забере тебе, або накаже вбити.
Пташка здивовано дивилася на Вербичку.
— Навіщо ти мені все це кажеш? — запитала вона.
Вербичка опустила голову.
— Не знаю… — пошепки відповіла вона. — Я не вберегла сестру, то, може, хоч доньку її врятую… Ви не знаєте, з чим маєте справу, тікайте, доки не пізно!
Але Пташка повільно похитала головою.
— У діброві страждає дух мого батька, а друзі в біді, як же тікати!?
Вербичка з повагою глянула на Пташку.
— Ти гідна своєї матері! Але — стережися! Це місце не належить людям, — сказала мавка і зникла.
Якусь мить Пташка ще постояла на галявині, тоді розвернулася і швидко пішла до верболозу. Вона вже підходила до дверей, коли ті відчинилися і на порозі постав Борода.
— Доброго ранку, Пташко, — привітався лісовик.
Дівчина кивнула у відповідь.
— Тут щойно була Вербичка, — сказала вона; Борода саме потягнувся і солодко, в увесь рот позіхнув, коли Пташка це сказала, і від почутого лісовик зубами клацнув.
— Як?! — вигукнув він. — Чого вона хотіла???
Пташка знизала плечима.
— Застерегти.
З-за спини Бороди вигулькнув Мефодій. Він усе почув і відсторонив лісовика.
— Вона погрожувала тобі? — стурбовано запитав він.
Пташка повільно похитала головою.
— Вона радила забиратися нам звідси.
З верболозу один за одним вийшли Андрій, Гапка, Мурко, Нікель і Бородавка.
— Що тхапилося? — запитав ґном. — Хто це «хадив» тобі таке?
— Вербичка, — відповіла дівчина.
— Зась їй! — відповів старий характерник.
Але Пташка лише важко зітхнула. Почуття дівчини до Вербички були доволі суперечливими. Вона на боці Праліса, отже — ворог… Але ж вона — її тітка!..
Нашвидку поснідавши, всі зібралися на млин, що стояв одразу за кругляком Бороди.
Звичайно ж, там нікого і нічого не було. Збіжжя і борошно вивезли березоворудчани; ранковий вітерець поволі рухав крила вітряка.
— Гадаєш, він пр-р-рийде сюди? — запитав Мурко лісовика.
— Прийде, — запевнив Борода, — але зловити буде дуже важко.
Усі зайшли досередини. Зубці коліщат потихеньку обертали жорна. До механізму підійшов гном і почав роздивлятися його.
— Скхипить, — зауважив він.
— А в Очеретянці Вітряк слідкував за млином, — зауважила Гапка. — Наш мірошник завжди вихвалявся своїм домовиком…
Нікель провів рукою по механізму і посміхнувся.
— Мухку! — звернувся він до малюка.
— Що?
— Бачив біля входу товсту палицю?
— Бачив.
— Неси!
Малюк швидко збігав надвір і приніс її гномові.
Хто його зна, навіщо він там стояв, але, здається, Нікель щось придумав. Дрючок з акації був доволі міцний, і гном устромив його між зубців механізму — той одразу зупинився.
— Ось і хобота Вітхяку, — посміхнувся гном, — я зхоблю ахкан і покладу його пхоти коліщат. Наскільки я знаю, Вітхяк обов’язково захоче їх полагодити, і запустити механізм, до якого я пхиєднаю ахкан. Нам навіть не доведеться бути похуч!
За кілька хвилин усе було готово. Залишалося тільки дочекатися ночі.
7
Під вечір піднявся вітер. Він гудів і бив у крила вітряка, намагаючись покрутити їх, але крила млина, звичайно, не крутилися.
Час минав, а Вітряк все не з’являвся. Люди і нечисть зачаїлися в кущах бузини, що росла неподалік млина, і терпляче чекали.
Чекали мовчки, намагаючись навіть не ворушитись, бо знали, який слух у Вітряка і наскільки він обережний.
Андрію і Бородавці страшно кортіло запалити люльки, але нічого не вдієш, — мусили терпіти!
І ось, щойно перевалило за північ, якась тінь промайнула біля входу до млина. Борода пильно стежив за дверима і, завваживши тінь, стиснув плече Нікеля. Гном кивнув. Він теж її помітив.
По хвилі знову дивна тінь вихором пронеслася біля входу, і цього разу скрипнули двері.
Всі чекали, затамувавши подих. Вітряк міг здогадуватись про пастку, але…
Крила млина раптом піддалися черговому натиску вітру, двічі прокрутились, але зупинилися знов, і за мить зсередини млина почулося несамовите голосне виття.