Демон знизав плечима.
— Я й не намагатимусь! Але мені не потрібна, як висловився водяник «бійня». Нехай усе вирішать мавки!
— А то ж як це? — роздратовано заперечив Мефодій. — Я — проти!
— А тебе, пекельнику, ніхто і не питає, — грізно кинув Повітрун.
— Якщо переможе Пташка, — повів далі Праліс, — ви лишитесь, а якщо Вербичка — заберетесь геть!
Мефодій хотів був заперечити, але наперед вийшла Пташка.
— Я згодна!
Праліс розсміявся.
— Сміливе дівча! Не вбивай її, Вербичко, тільки дай доброго прочухана!
Вербичка якось дивно подивилась на демона і очі її спалахнули ненавистю, але Праліс того не помітив.
— Гаразд, — відповіла вона і вийшла наперед.
— Стривайте! — вигукнув Мефодій і підійшов до Вербички. — Якщо ти щось заподієш Пташці, — просичав він мавці, — я стану твоїм жахом на все твоє нескінченне життя! Зрозуміла?!
Вербичка мовчки кивнула.
Мавки стали одна проти одної і підняли руки. Всі затихли. Праліс задоволено посміхнувся, щось прошепотів на вухо Микиті, і той кивнув головою.
І ось погляди мавок зустрілися. Вони дивились одна одній у вічі. Світ навколо них почав змінюватись. В одну мить зчинився вітер і закрутився враз вихором навколо Пташки і Вербички. Вихор дужчав і гудів, під його поривами застогнали столітні берези, а мавки стояли непорушно.
Праліс занервував і почав уважно дивитися на Пташку. Щось було не так… Звідки така неймовірна сила?.. Може, від Вербички? Хіба Пташка могла успадкувати силу Берізки!?
Вихор раптово обхопив велетенську вербу, що росла на березі, і вирвав її з корінням…
— Вона навчає Пташку! — несамовито заревів Праліс. — Жодна мавка не володіє такою силою!
Вербичка зробила крок у вихор, він підхопив її, закрутив, а за мить усе вщухло.
Вербичка стояла біля Пташки і посміхалась дівчині.
Праліс отетеріло вирячився на мавок.
— Невже ти думав, що я підніму руку на рідну племінницю! — кинула демонові Вербичка і обняла дівчину. — Та я ліпше загину, ніж зроблю це!
— Зрада! — заревіла Марюка.
Праліс гнівно вихопив довгого і вузького меча.
— Ви поплатитесь за це! — з ненавистю крикнув він. — До бою, діти мої!
В цю мить на галявину між військом Праліса і березоворудчанами вибіг якийсь чоловік. Це було доволі несподівано, і всі завмерли.
— Дідюн! — вигукнув Липень. — Яким вітром!?
Але чаклун не звернув на діда уваги.
— Що ти зробив зі мною, демоне!? — крикнув він Пралісу і скинув свій балахон.
Всі з жахом і відразою подивилися на Дідюна.
Тіло його було вкрите жахливими струпами, з боків стирчали ребра, з яких звисала відмерла шкіра.
— Що? — знову вигукнув чаклун.
Праліс подивився на нього і презирливо скривився.
— Геть з-перед очей моїх! Маєш, що хотів!
Дідюн відірвав від себе клапоть шкіри і жбурнув в обличчя демонові.
— То це твоя подяка? — визвірився він на демона. — Ти обіцяв мені безсмертя! А що я тепер?!
— Геть з очей! — гаркнув Праліс.
Ніхто не розумів, про що йдеться, і всі здивовано дивилися на чаклуна.
— Ну ні! — прогарчав він. — Зуб за зуб! Берізка змовчала, а я не змовчу! Погань! — вигукнув він. — Зараз почуєте правду…
— Замовкни! — перебив його Праліс.
— Ні! Слухайте…
Праліс вказав на чаклуна пальцем, і на нього моментально накинулася Марюка. Дідюн обернувся і підняв руки, захищаючись від потвори, але та одним махом відтяла чаклунові голову і та покотилася по землі.
На мить зависла незрозуміла тиша.
— От так Праліс! — розреготався раптом козак. — То таки моя правда! Ось чому загинули Одін і Сет — погань пізнала істину!
— Стули пельку, козаче! — огризнувся демон.
Андрій вихопив шаблю.
— Мене так просто не візьмеш! Може, годі брехати? І в першу чергу — самому собі!
— Про що це ти, Сивий? — здивовано запитав Никодим.
— Ну, що Пралісе? — неначе не почувши водяника, знов звернувся до демона козак. — Правду?
Праліс мовчав.
Андрій вийшов наперед.
— Ось вам правда! По-перше: хто такий Праліс?
— Наш батько! — крикнув йому Повітрун.
Але Андрій лише похитав головою.
— Помиляєтеся. Він — демон. І достобіса вигадливий! Ви кажете, що він вас створив? — звернувся козак до погані, що стояла за Пралісом. — Дзуськи! Створити може тільки творець, Бог! А що ж може зробити демон? Спотворити!
Погань здивовано дивилася на козака.