— Усі знають, що Берізка — матір Пташки. Чому це нікого не здивувало? Вона ж народила від людини! А вовкулаки! Я бачив вовкулаків народжених відьмами! Не дивно? А мені дивно! А де перші, від яких ви пішли? Чому вони були смертними? То що ж так розгнівило ельфів, що вони порішили Одіна? Правда! Ти з братами спотворив людей! Шановна погань, — вигукнув Андрій, — ви — не що інше, як спотворені люди!
Це було як грім серед ясного неба! Очі погані і білої нечисті звернулися до Праліса.
— Чого мовчиш, демоне? — знову їдко розсміявшись, звернувся до Праліса Андрій.
Демон з ненавистю подивився на козака.
— А от і правда! Я зробив з них нову расу. Расу надлюдей. Є у вас невідомі механізми, якими керувати ви не вмієте, і невідомо чи навчитеся! Я змінював вас століттями, задіявши ті механізми. Я переміг старість, смерть, хвороби!
— А вурдалаки, вовкулаки, болотяні відьми? Чим вони завинили? — гнівно перебив його Андрій.
Але Праліс лише скривився.
— То були лише помилки. Але хіба вони не варті цього!? — демон обвів рукою погань. — Спочатку я робив це тільки з тваринами!
— Анциболоти і ті мерзенні потвори на трясовинах… — задумливо проговорив Мефодій. — Чому ти, Андрію, не поділився з нами цим жахливим здогадом?
— Бо то був лише здогад, — відповів козак.
Погань і біла нечисть була приголомшена. Усі з жахом і огидою дивилися на Праліса. І це він не дозволяв їм спілкуватися з людьми! А вони — люди!
— Ах ти скурвий сину! — заревів Никодим, який неначе прокинувся зі сну. — Чого ж ти мовчав і не казав нам правду!? «Дітки мої!?» Ось я зараз дам тобі «діток»!
Водяник вихопив сокиру й кинувся на Праліса, але Андрій зупинив його.
— Стривай, брате, не так! Слухайте мене, Пралісова погань! — крикнув козак. — Ви — люди! Споганені, спотворені, але люди! То чи варто нам битися одне з одним?! Та ще й через цього брехливого покидька?
Погань мовчала.
Першим від Праліса відійшов Повітрун. Він розвернувся і рушив до стану людей та нечисті Андрія, і ніхто не зупинив його…
Микита стояв, опустивши очі долу.
— Я вагаюся, Пралісе, — проговорив він, підвівши голову. — Хто ми? Люди?
— Ні! — вигукнув демон. — Ви вмієте більше, можете більше, ви вічні!
— Чи народить колись від мене берегиня?
— За все треба платити! То ваша ціна!
Микита відвернувся.
— Вона зависока, — сказав він і пішов не обертаючись до людей.
А за ним… Одне за одним погань переходила на бік березоворудчан. Праліс зостався сам. Якщо не брати до уваги з десяток демонів на чолі з Марюкою.
Вітряк обійняв свого дядька.
— Все буде добре, у! Ти все згадаєш… Є зілля…
Марюки обступили колом Праліса, який понуро опустив голову.
— Залиш нас, — звернувся до нього Вітряк, — зникни!
Демон підняв голову.
— Куди?
Не відомо, що трапилося з ним, але в голосі Праліса чувся відчай. Він повільно дістав меча з піхов, узяв його обома руками і підняв догори.
— Козаче! — звернувся він до Андрія. — Викликаю тебе на двобій!
— Приймаю! — вигукнув Андрій і перехрестив повітря шаблею.
— Чекайте! — сказала Пташка, виступивши наперед. — Годі смертей. Я можу зв’язати його сили!
Вербичка провела рукою по голові дівчини.
— Це правда. Вона може!
Андрій опустив шаблю і подивився на демона.
— Маєш вибір. Або я, або вона. Позбудься демонічної сутності і живи.
— Хай живе! — почулися поміж поганню поодинокі вигуки.
— Так, хай живе! Хай стане рівним з людиною!
— Хай живе! — лунало вже з усіх боків.
Праліс розгубився і опустив меча. Цього він не очікував.
— Слов’яни, — гірко посміхнувшись, проказав він, — ви завжди були великодушними! Але не зараз!
Демон знову підняв меча.
— До бою! — сказав він, і марюки, вишкірившись, приготувалися до нападу, але Праліс зупинив їх: — А ви — ані руш!
Андрій скинув сорочку і пішов до демона.
Клинки зустрілися. Одразу було видно, що обидва бійці володіють зброєю досконало. Козак і демон пішли по колу. Хтось мав загинути. В ті часи жоден двобій не тривав довго. Кожен з бійців володів своїми прийомами бою, які тримались у таємниці. Один випад, хитромудрий маневр… І смерть!
Клинки дзвеніли і затихали. Бійці вивчали один одного, то розходячись, то знову сходячись у бою.
— А ти гідний противник, козаче! — вигукнув демон, відступаючи. — Вправний, швидкий, сильний і гідний…
Праліс вивернувся, відбивши шаблю Андрія, і змиг ока заніс свого меча над Андрієм і… Всі охнули, але демон чомусь завагався, і шабля козака блискавично пронизала його груди.