Євка зморщила чоло, ніби намагаючись виправдати свою легковажність.
— Дякую, о, дякую! — зрадів Ганс так, аж їй стало його жаль. — Я чекатиму тебе цілий день…
— Добре, добре… — Євка вирвала руку й, не оглядаючись, пішла до хати.
Хтось когось любив чи намагався полюбити. І комусь було дуже незручно, що він не вміє висловитись як слід. Якби люди приділяли більше уваги своїм думкам, світ, їй-богу, помолодів би.
Що з того, що Адась намагається полюбити Єву, а вона його, коли вони обоє ще такі несерйозні? Їм по шістнадцять років, і вони розігрують разом зі своїми матусями безглузду комедію. Я їх не ображаю, ні. Час покаже, доки не закриється завіса, чи варті вони того, щоб про них пам'ятали, чи, можливо, так і залишаться смішними…
Адась нічого не хотів розуміти. Йому страшенно остобісіло таке життя. Він ішов сонний на роботу, тягав з місця на місце порожні легкі ящики, але їх було так багато, що згодом руки починали тремтіти від слабкості й піт заливав очі. Адась зненавидів квіти: від їхнього запаху його страшенно нудило. Колеса важко повертались, перемелюючи пелюстки в однорідну густу масу, і йому ставало страшно кожен раз, коли доводилося підходити близько до преса.
В перший день він ледве не втік з фабрики, де були самі жінки та кілька німців, що не давали ні хвильки перепочинку, примушуючи працювати до повної знемоги.
Іноді Адасю здавалось, що все це він бачив колись раніше: скрипучі колеса, гори гнилих відходів, сухого, як тріска, гера Бальцерайта, який, пильнуючи за чистотою, не забував і про власну безпеку. З його наказу фабрику огородили високим парканом, котрий обплутали ще й колючим дротом.
Адась щось переставляв, прибирав. Хлопець не мав годинника, і цього було досить, щоб він відчував себе нещасним. Адась весь час думав про якісь дурниці, пригадував прочитані давно книги, мургикав пісеньки, аби тільки швидше йшов час.
Одного разу котрийсь з німців підставив ногу якійсь жінці й та впала просто в кошик, задерши ноги. Як вони сміялись з неї!
— Ти чого не смієшся, кінд? — запитав його німець.
— Я нічого не бачив! — чітко відказав Адась. Німці вгощалися спиртом зі складу і через те мали гарний настрій.
«Я його вб’ю другим після того», — подумав Адась. Тим був німець, що приходив до Євки. Вона тоді цілий вечір проревіла у себе в кімнаті.
— О-хо-хо-хо! — зареготав німець, великодушно тицьнув йому сигарету.
— Дякую, — сказав Адась і поклав сигарету до кишені. Він уже й забув про неї і тільки вдома почув, що смердить піджак. Адась дістав сигарету й викинув її у помийне відро, але смерділо, як і раніше.
Перше, що він зробив відтоді, як мама пішла до сестри на село, це повиривав квіти під вікном і позатоптував каблуками в землю. Євці сказав, що то сусідське теля. Схоже було на те, що вона повірила.
Але чому мама не сказала йому раніше, що поїде на село? Євка, напевно, все прекрасно знала, проте мовчала до кінця. Яке нахабство! Він приходить з роботи втомлений, Євка собі походжає в маминому халаті по кухні й заглядає в каструлю, що кипить на плиті…
— А, прийшов, нарешті! Почекаєш трохи, поки борщ звариться.
— Де мама?
Євка тільки кивнула на шматок паперу, котрий лежав на столі.
«Дорогі мої діти! Тьотя Кароля дуже хвора, і треба за нею доглянути. Вернуся десь через два тижні. Євочко, дивись, щоб Адась їв, як іде на роботу. Я тобі вже про це казала. Цілую. Мама».
— Так… — сказав Адась і сів за стіл. — Давай їсти, бо я голодний!
— Я тобі, здається, сказала, Ада… дитинко, — незворушно мовила Євка. — Борщ ще не готовий. Іди і помий руки.
— Котись під три чорти! — машинально буркнув він і пішов у ванну.
Там став перед дзеркалом і заходився розглядати своє лице. Під носом вже пробивалась темна смужка. Від цього Адась виглядав старшим і мужнішим. Він задоволено посміхнувся і, так-сяк помивши руки, зайшов до кухні, де на столі парував борщ. Після вечері Євка мила посуд, а він всівся у вітальні за фортепіано і став награвати щось веселе, гортаючи ноти Мендельсона. Євка все одно нічого не тямила в музиці, та й він і не думав старатись для неї.
Вона чомусь довго не з’являлась, і настрій в Адася став падати. Він дуже хотів їй допекти.
— Я спати хочу, — позіхнула Євка, зайшовши до кімнати. — Перестань, ради бога!
— А я не хочу! — мстиво сказав, усміхаючись, Адась.
— Ти дивись! — вражено глянула на нього Євка. — Я, може, втомилась!
— Від чого, хотів би я знати? Твої фріци такі виховані…