Зовсім мало часу лишалося до того, коли весь тутешній освічений люд потягнеться на відкриття храму науки, і зазвучить Служба Божа у домовій уні- верситетській церкві, і достойники з міської думи,
місцевої ради «Просвіти», земської управи, хто як ладен, підтягуватимуть різноголосо «Многая літа…».
Зовсім мало часу, але професорський склад мав бути достойним. Іван Огієнко запросив перспективних учених з Києва, з інших міст і навіть держав, надси- лав запрошення також в Австро-Угорщину. Та от заковика, чиновник імперії, яка уже кашляє і хри- пить, ось-ось на друзки розсиплеться, все ще штрикав палиці у колеса, причому із завидною злагодженістю в столичному Відні й провінційному Львові. Липинсь- кий написав листа звичним прудким своїм почерком, аж чорнило бризкало та фуркало по паперу перо, зов- сім так, як фуркали ті чиновники. Листа до міністра освіти у Києві Миколи Василенка.
«Відень, 1.Х. 1918
Високоповажаний Микола Прокофієвич!
Галицька Краєва Шкільна Рада робить трудности для виїзду іменованих доцентами Камянець-Подільського уні- верситету пп. (Степана) Балея, (Юліана) Гірняка, (Івана) Крипякевича. Вони внесли подання до Ради, щоби дала їм річні відпустки, а сьогодні дізнаюся, що Балей дістав від- мовну відповідь та, певно, й инших те саме жде. Ще важні- ша для них справа дістати паспорти на виїзд на Україну, бо вони є військово обовязані і звільнені з війська лише для виконання учительських обовязків в гімназії. Се залежить вже від військових властей, тільки вони можуть дати дозвіл на виїзд згаданих панів на Україну. Я вислав до австро- угорського міністерства ноту, в якій прошу, щоби уможлив- лено згаданим панам виїзд на Україну, але треба і в Київі поробити в сім напрямі заходи у гр(афа) (Йогана) Форгача, щоби він від себе віднісся до своїх властей з відповідним представленням, щоби тих панів пущено на Україну. Доведеться також, мабуть, віднестися приватно і до прези- дента Галицької Шкільної Ради, щоби він не робив трудно- стей в сім ділі, може, се поможе.
Подаю се Вам до відома, щоби Ви знали, як стоїть спра- ва, та поінформували також ректора університету. Звертаю
мою увагу, що коли б наше міністерство освіти ще потребу- вало доцентів, то слід би було запросити п. д-ра Володимира Гериновича, про якого ближчі інформації може подати д-р Стефан Рудницький, як про товариша по спеціальности.
При сій нагоді пригадую про потребу скоршого полагод- ження справи запомоги на українські школи на австрій- ській окупації на Волині та на перенесення культурних уряджень з табору полонених у Фрайштадті до Володимира Волинського, про що пару уже разів офіціально писалося через міністерство закордонних справ…»
У Кам’янець-Подільському університеті з-за ка- федр лунатимуть голоси М. Драй-Хмари і Л. Білец- кого, В. Біднова і Д. Дорошенка, С. Русової і Х. Ле- бідь-Юрчика, багатьох інших, які складатимуть честь цієї землі. І навіть коли червоним котком розплющать Поділля, в аудиторіях знімуть портрети славетних українців, натомість повісивши кагановичів і затонсь- ких, коли похмурі робітники, кашляючи від пилюги, зішкрібатимуть голубе тло та золотисті букви з імення цього університету, навіть тоді, видавалося, в тих сті- нах витав невивітрюваний і нестравний дух україн- ства. У вересні 1920-го тодішній гауляйтер народної освіти Затонський змушений був розсилати в освітні установи України розпачливу телеграму: «Необхо- димо обратить внимание на Каменецкий державный украинский университет. Каменецкие коммунисты находятся в плену у петлюровской интеллигенции. Реальных сил для поддержки университета в Каменце нет. Контингент слушателей никчемный. Безработ- ные девицы и поповичи. В самом университете про- должают заседать выжившие из ума старцы и научные светила вроде гетмановского, затем петлюровского скарбника Лебедя-Юрчика, который читает там финансовое право. Профессора недурно устраиваются за счет университета и поглядывают на запад. Всех их