Але вилізло шило з мішка, вилізли ті звинувачен- ня, які недалекі люди невідомо з яких причин Липинському висували. І тепер уже сам В’ячеслав Казимирович вимагає від міністерства закордонних
справ призначити слідство щодо того, «хто вніс більше плутанини в польсько-українські відносини і хто вів дійсно небезпечну та шкідливу для Української Держави супроти поляків політику…»
Тепер по демісії ти вільна людина, тішився чи, точ- ніше, зловтішався сам із себе Липинський, можеш спати до котрої заманеться і світло на ніч гасити так само в будь-яку пору, можеш парками віденськими шпацірувати, як звичайний тутешній рантьє, для якого всі війни і вся світова метушня не більше, ніж грім за виднокраєм далеким — вухо ловить те гоготін- ня, приглушене віддалями невимірними, але все ж грім той не страшний, ледве чутний, навіть блиска- виць не зобачиш…
Лист від Дмитра Дорошенка надійшов тижнів за шість.
«Карлсбад,7 серпня 1919.
Любий мій Вячеславе Казимировичу!
Мені дуже тяжко було довідатись, що Ви подались до димісії через те, що я розумів та здогадувався, що Ваша димісія звязана для Вас з дуже прикрими й тяжкими пере- живаннями; очевидно, щось мусіло статись такого, що Ви не витерпіли і сказали нарешті: годі! Але, на мою думку, Ви добре зробили. Ще 11/2 місяці назад я, коли пригадуєте, радив Вам не кидати цеї посади, а тепер, по тому всьому, що робилось і робиться (мені докладно оповіла про це людина, що прибула з Кам.-Под.), я бачу, що лишатись не можна. Одпочиньте, заспокойтесь, а тоді буде для Вас робота: і гро- мадська, і наукова, і публіцистична. Ви маєте добре перо, і це може служити Вам доброю зброєю для оборони рідного краю. А я таки думаю, що обставини зміняться і не за горами такі часи, що Ви знов будете працювати на політичному полі. Ми повинні працювати для нашої України при всяких обстави- нах, але не при всяких обставинах можемо брати на себе одпо- відальність за те, що робиться урядом. Бог з ними! Горбатого могила виправляє, а ці люди належать до тих, що їх наймен- ше може чомусь навчити історія, досвід, обставини…»
Липинський, прочитавши листа, і справді подався поблукати містом: тільки не в парк пішов, спершу без- думно тинявся вулицями, доки не вийшов на набереж- ну, а тоді присів на краєчок лавки. Він довго дивився на плин пологих у цю тиху пору хвиль, те споглядан- ня тихої течії води, в якій відбивалися високі перисті хмари, той плин заворожував так, як заворожує довге споглядання вогню у нічному багатті; думки стають тоді легкими, вільно і безборонно собі пливуть, куди заманеться, якось провітрюється душа і непомітно стає спокійнішою. Як бути далі? І для чого потрібен він у житті такому химерному, з якою метою, навіщо прийшов у цей дивний, неймовірно заплутаний та непередбачуваний, жорсткий та колючий світ?
19
Подібної пори хвилюючої краще чимдуж утікати із затісного помешкання — у весняних віденських парках зеленим туманом оповилося гілля платанів і
кленів, досі аж до оскоми сумних та сірих, їжилася пружною щіткою трава, не припала ще курявою, якою ностальгічно манило пройтись босоніж, і легкий вітер доносив з-за міста ледь чутний дух свіжої, щойно з зимового сну, сирої ріллі. Та не на променади приїха- ли до Відня Д. Дорошенко і М. Тимофіїв, С. Шемет і О. Скоропис-Йолтуховський, С. Крилач і М.Кочубей… Уже котру годину точиться мова про засадничі доку- менти, на яких має знятися нова спілка за нових обставин, Український союз хліборобів-державників.
— Збудування міцної незалежної Української дер- жави, — коли читав, час до часу піднімаючи погляд, коли переказував власний текст Липинський, бо й передрукувати не встиг, — є нашим завданням. Рада
Земель має стати законодавчим органом, тимчасовий адміністративний комітет згодом, по заняттю терито- рії, творитиме кабінет міністрів, дорадчим органом буде Генеральна Рада при Начальному Вождеві, себто головнокомандувачу війська, Гетьманові Держави. Се є конституційна, правова, а не самодержавна, монархія…
Крізь напівпрочинене вікно пискнули жалібно трамвайні колеса на повороті, долинали задерикуваті голоси хлопчаків, продавців газет, що викрикували найінтригуючі заголовки, і десь далеко поважним басом відізвався пароплав, який підходив до річкової пристані.
Восьмого травня 1920 року вони підписали угоду від імені новопосталої монархічної організації. То був перший підготовчий крок перед розробкою В’ячес- лавом Казимировичем статуту і регламенту УСХД, які мали бути підтверджені уже по новорічних святах 1921-го. Діяльністю новоохрещеної УСХД мала опіку- ватися Рада Присяжних, яку очолив Липинський.