Після укладення Берестейського миру Окремий запо- різький загін брав участь у наступі на Київ разом із Січовими стрільцями та Гайдамацьким кошем Слобід- ської України,
У грудні 1918 року Директорія УНР призначила Болбочана командувачем Лівобережною групою Армії УНР, яка протистояла наступу Червоної Армії зі сходу.
Після вимушеного відступу військ Болбочана з Хар- кова полковника звинуватили у тому, що він залишив місто Червоній Армії без бою. 22 січня 1919 року Болбочана усунули від командування Запорізьким корпу- сом. Його заарештували за наказом сотника Омеляна Волоха — командира Богданівського полку на Ліво- бережному фронті (який згодом вдався до низки антиуря- дових акцій і, зрештою, вкравши державну скарбницю, перейшов на бік більшовиків).
Залишивши під вартою без суду і слідства, Болбочана перевели у Станіслав (нині Івано-Франківськ), де була тимчасова столиця Західноукраїнської Народної Респуб- ліки, під нагляд місцевої влади.
6 червня 1919 року в очікуванні на нове призначення П. Болбочан приїхав до Проскурова. Керівники групи
звернулися до інспектора УНР при дивізії з проханням про повернення П. Болбочана. На підставі цього звернен- ня інспектор Микола Гавришко наказав Петрові Болбо- чану «негайно вступити в командування військами За- порізької групи». М. Гавришко зробив це відповідно до закону УНР про інспекторів. Про свій наказ інспектор повідомив керівництво.
Проте 9 червня з’явився наказ, у якому Болбочана і Гавришка звинуватили в самовільному захопленні влади. Розпочалося нове слідство, від якого Болбочан мав змогу втекти, але не зробив цього, прагнучи довести, що за ним немає жодної вини.
10 червня 1919 року Болбочана заарештували без жод- ного опору, а через два дні вчинили військово-польовий суд. Вирок — смертна кара.
28 червня 1919 року о 22.00 Петра Болбочана розстрі- ляли на станції Балин (нині територія Дунаєвецького ра- йону Хмельницької області). Там же, за півкілометра від станції, його було поховано.
Босий Володимир (1899–1979) — гетьманець, діяч
«Січей», пропагандист ідей В. Липинського в Канаді, головний обозний Січової організації Канади, редактор тижневика «Пробій» у Торонто (1924), часописів «Кана- дійський українець (Вінніпег) і «Український робітник» (Торонто). У 1951 році захистив маґістерську працю про державний світогляд В. Липинського — «Waclaw Li- pinski, ideologue de L’Etat Ukrainien» у Монреальському університеті.
У 1933-му почав співпрацю з канадськими журналіста- ми в Монреалі щодо написання матеріалів про В. Липин- ського з метою застосування в суспільному житті Канади його теорій про класократичний державний устрій. Го- ловним речником цієї ідеї став Джон Фіцджералд (John Fitzgerald), редактор тижневика «Montreal Beacon». Гуртком канадських журналістів і політичних діячів було засновано 1935 року статутне товариство «Ligue de la Classocratie du Canada». Цими ідеями захопилося багато
канадських законодавців, але рух цей занепав у 1966 р. після смерті його речника Фіцджералда.
БуріанСтефан (Burian von Rajecz Stefan, 1851–1922) — граф, угорський політик, міністр закордонних справ Австрійсько-Угорської імперії. Завдяки його та австрій- ського посла в Києві графа Йогана Форгача (Johann Forgach) заходам цісар Карл, зважаючи на протидію поль- ських політичних кіл, погодився на відмову ратифікувати Брест-Литовську угоду 1918 року між Україною і Австро- Угорщиною, зокрема її таємну частину, де йшлося про поділ Галичини на Східну — українську і Західну — польську.
Василенко Микола (1866–1935) — український істо- рик та історик права, громадський і політичний діяч, за гетьманської держави — міністр освіти. Василенко доклав чималих зусиль до заснування українських державних університетів у Києві та Кам’янці-Подільському й до від- криття Української академії наук. Від серпня 1918 ро- ку — Президент Сенату Української держави. Автор чис- ленних наукових і науково-публіцистичних праць, зокре- ма з історії економічного, юридичного та суспільного життя давньої Гетьманщини. За радянської влади (1924) заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення.
Василько Микола (1868–1924) — український гро- мадський і політичний діяч, дипломат, посол до Буковин- ського сейму й Австрійського парламенту (1898–1918). Один із організаторів Вільнодумного Союзу у Буковин- ському сеймі (1903), за допомогою якого українцям удало- ся чимало досягти в адміністративній і культурній ділян- ках. Організатор Гуцульсько-Буковинського куреня (1915–1916) — австрійської військової добровільної фор- мації. У віденському парламенті обіймав посаду заступни- ка голови Українського клубу. Співзасновник Загальної Української Ради у Відні (1915) та Української Націо-