Голова київської «Просвіти». Засновник Української радикальної партії.
Греголинський Дмитро (1880–1944) — український учитель гімназії та журналіст у Перемишлі, видавець і редактор тижневика «Український голос» (1919–1929) — першої української газети в Перемишлі за часів польської влади.
Гренер Вільгельм (Gr öner Wilhelm) (1867–1939) — німецький генерал і політик, шеф генерального штабу німецьких військ, які перебували в Україні 1918 року. Сприяв гетьманському перевороту. Один із засновників Українського наукового інституту в Берліні та перший голова його кураторії.
«Діло» — провідна українська галицька щоденна газе- та, виходила у Львові протягом 1880–1939 рр. (під час Першої світової війни неперіодично). Після того, як до Львова прийшли більшовики, видання було закрито. Найстарша і впродовж багатьох років єдина українська газета, що захищала ідеологію народовців, а з 1925 р. у ній почали друкувати статті й представники інших політич- них поглядів. Першим редактором «Діла» був Володимир Барвінський, а останнім (1927–1939), з деякими перерва- ми, — Василь Мудрий.
Доманицький Василь (1877–1910) — український літературознавець, публіцист, шевченкознавець, гро- мадський діяч, популяризатор кооперативного руху, істо- рик. Активно співробітничав у журналах і газетах
«Киевская старина», ЛНВ, ЗНТШ, «Нова громада»,
«Рада», «Громадська думка», «Рідна справа — Думські вісті». Співзасновник видавництва «Вік».
Автор праць з історії козацтва кін. ХІV — поч. ХVІІ ст., про початки етнографічних дослідів України, розвідок про Марка Вовчка, редактор першого Повного видання творів Т. Шевченка й текстологічного дослідження «Коб- заря». Літературно опрацював «Історію України» М. Ар- каса. Писав популярні брошури на кооперативні теми.
Підтримував В. Липинського в літературно-науковій діяльності.
Донцов Дмитро (1883–1973) — український публі- цист і літературний критик, родом із Мелітополя. Член РУП і УСДРП, з 1918 р. — член Головної управи партії Українських хліборобів-демократів, за Української дер- жави — голова Українського телеграфного агентства, редактор журналів ЛНВ (1922–1932) і «Вісник» (1933–1939). Головні твори: «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1923), «Дух нашої давнини» (1944). Еволюціонував від прихильника соціалізму до ідеолога інтегрального націоналізму.
Дорошенко Дмитро (1882–1951) — український істо- рик та історіограф, громадський і державний діяч консер- вативного напрямку зі старого гетьмансько-козацького роду Чернігівщини. Студіював у Варшавському, Петер- бурзькому і Київському університетах. Працював у Петербурзі, Катеринославі і Києві як громадсько-політич- ний діяч, журналіст і педагог-історик. Під час Першої сві- тової війни — уповноважений Союзу міст, пізніше — кра- йовий комісар Галичини і Буковини. Член Української Центральної Ради. З травня до листопада 1918 року — міністр закордонних справ Української Держави, а з 1919-го — на еміграції. Чільний діяч гетьманського руху. Професор УВУ в Празі й Мюнхені (1921–1951) і Карлового університету в Празі, директор Українського Наукового інституту в Берліні (1926–1931), президент УВАН. Опублікував понад тисячу праць з історії України, укра- їнської історіографії, історії культури, церкви, літерату- ри, а також численні огляди й рецензії в українських та іноземних журналах.
Єфремов Сергій (1876–1939?) — український публі- цист і літературний критик, політичний та громадський діяч, історик літератури. Дійсний член НТШ і ВУАН, голова її Управи, секретар історико-філологічного відді- лу, голова Комісії для видання пам’яток новітнього пись- менництва України. Співробітничав у «Зорі», «Правді», ЗНТШ, «Киевской старине», «Новій громаді», «Раді»,
«Новій раді», «Україні», ЗІФ ВУАН та ін. Один із керівни- ків видавництва «Вік». Член Центральної Ради, заступ- ник її голови, член Малої Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. Лідер УПСФ. Заарештований більшовиками; головний обвинувачений у процесі Спілки Визволення України 1929 р.
Жеребко Орест (1887–1943) — український громадсь- кий та політичний діяч. Прибув до Канади 13-літнім юна- ком у 1900 р. Працював фізично і одночасно ходив до школи у Вінніпезі. Згодом вчителював влітку в Саска-
чевані, а взимку відвідував філософський факультет Ма- нітобського університету у Вінніпезі. В 1913 р. один з пер- ших серед канадських українців закінчив університет і отримав ступінь бакалавра. Восени того ж року виїхав до Галичини для завершення освіти. Тут застала його Перша світова війна. В 1914–1917 рр. перебував у Львові й Відні, співпрацюючи з Союзом Визволення України. В 1917 р. повернувся до Канади і впродовж року редагував газету