«Український голос» у Вінніпезі. Часто писав до часописів і брав активну участь у громадському житті; з лютого 1924 р. — член УСХД. Виявив себе палким прихильником ідей В. Липинського, фінансово підтримуючи видання книжок «Хліборобська Україна» і «Україна на переломі». Більшу частину свого життя провів у Гаффорді, Саска- чеван, де служив секретарем муніципалітету. В 1938 р. був обраний депутатом провінційної легістратури Саскачевану від Ліберальної партії з округи Редбері; на цьому посту й помер.
Жук Андрій (1880–1968) — український громадський та політичний діяч, кооператор і публіцист. Походив з давнього козацького роду з села Вовчка Лубенського повіту на Полтавщині. З 1901 року — член РУП, а з 1906- го член його ЦК. Наприкінці 1907 року таємно виїхав до Львова, де перебував до 1914-го як голова закордонної групи наддніпрянської УСДРП. Там же редагував жур- нали «Економіст» і «Самопоміч» — органи Українського кооперативного руху в Галичині. Учасник політичної наради наддніпрянських емігрантів у Львові (1911). Засновник Українського інформаційного комітету у Львові (1912), який 1914 року став основою Союзу Визволення України. Від УСДРП відійшов ще до Першої світової війни. Про своє довоєнне перебування у Львові А. Жук залишив політичний нарис «До початків укра- їнського самостійництва» (реферат, прочитаний на літе- ратурних зборах Союзу українських журналістів і пись- менників у Відні (1921) і вперше надрукований в журна- лі «Визволення» (березень 1923, ч.11) — «До історії
української політичної думки перед (Першою) світовою війною»). Від 1914 року перебував у Відні як член прово- ду СВУ та співредактор його часопису «Вістник». У 1918–1919 рр. працював на дипломатичній службі в Українському посольстві у Відні. Наприкінці 1919-го став прихильником УХДП і співробітником її органу
«Нове слово» (Зальцведель, Німеччина). В 1920–1930 рр. співпрацював із закордонним центром ЗУНР. У 1930 році переїхав до Львова, де завідував статистичним відді- лом Ревізійного союзу українських кооперативів. У 1940-му знов оселився у Відні, в помешканні колиш- нього СВУ.
Андрій Жук познайомився з В. Липинським 1904 року. Вони зустрічалися у Львові в 1907–1913 рр., були службо- во пов’язані у віденському посольстві в 1918–1919 рр., а в 1920–1926 рр. часто зустрічалися у Відні, Райхенау та рідше, з уваги на поганий стан здоров’я Липинського, в Бадегу.
А. Жук, як сам залюбки підкреслював, був самоуком, але вроджені інтелігентність і наполегливість усували перешкоди для досягнення багатьох високих становищ, які він посідав у громадському та політичному житті як Галичини, так і Наддніпрянщини, включно з членством у Головній, потім Загальній Українській Раді у Відні в 1915–1916 рр.
Кістяковський Ігор (1876– 1941) — український дер- жавний діяч. Народився у Києві. Закінчив юридичний факультет Київського університету. У травні 1918-го призначений державним секретарем Української держа- ви. В липні–листопаді 1918 року — міністр внутрішніх справ у кабінетах Ф. Лизогуба і С. Гербеля. В уряді нале- жав до групи міністрів (В. Любинський, Д. Дорошенко, Б. Бутенко, О. Рогоза), які обстоювали незалежницький курс та виступали проти укладення федеративного дого- вору з Росією. З 1919-го жив у Стамбулі, пізніше — у Парижі.
Кушнір Володимир — український журналіст, гро- мадський діяч, з 1906 року очолив редакцію часопису
«Ukrainische Rundschau». Новий редактор прагнув зберег- ти контакти з норвезькими друзями України. Того ж року в часописі «Le Courrier Europeen» з’явилася стаття видат- ного норвежця Б. Бйорнсона «Русини», де йшлося про утиски українців у Росії. Це дало В. Кушніру привід напи- сати листа автору статті, щоб привернути його увагу до становища українців під польським гнітом у Галичині. На прохання редактора «Ukrainische Rundschau» Б. Бйорнсон взявся написати статтю про польсько-укра- їнські відносини у Західній Україні. Коли стаття ще не з’явилася друком, до письменника дійшли звістки про масові арешти в січні 1907 року українських студентів Львівського університету та про студентський голодовий страйк. Б. Бйорнсон одразу ж виступив у пресі на захист українців, що вимагали викладання в університеті рідною мовою. Студенти-голодувальники надіслали йому із в’яз- ниці листівку з подякою за увагу до їхньої боротьби. Втручання видатного норвежця посприяло звільненню ув’язнених студентів.