Джон Максвелл Кутзее
Дитинство. Молодість. Літня пора
ББК 84(6ПІВ)
К95
Серія «Карта світу» заснована у 2010 році
J. М. Coetzee
BOYHOOD
YOUTH
SUMMERTIME
Перекладено за виданням:
Coetzee J. М. Youth. Penguin Books, 2002;
Coetzee J. M. Boyhood. Penguin Books, 1997;
Coetzee J. M. Summertime. Viking, 2009.
Переклад з англійської
Петра Таращука
Художник-оформлювач
О. Г. Жуков
ISBN 978-966-03-5083-0 (Карта світу)
ISBN 978-966-03-5812-6
BOYHOOD Scenes from Provincial Life
Copyright © J. M. Coetzee, 1997
YOUTH Scenes from Provincial Life II
Copyright © J. M. Coetzee, 2002
SUMMERTIME Scenes from Provincial Life
Copyright © J. M. Coetzee, 2009
“За договором з Пітер Лемпек, Інк,
551 П’ята Авеню, кімн. 1613
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк 10176-0187 США.”
© П. Таращук, переклад українською, 2012
© О. Г. Жуков, художнє оформлення, 2012
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010
Примітка автора
Три частини «Сцен провінційного життя» раніше виходили як окремі твори під назвами «Дитинство» (1997 р.), «Молодість» (2002 р.) і «Літо» (2009 р.). Їхні тексти виправлені й доповнені для перевидання.
Я б хотів висловити вдячність Марілії Бандейрі за допомогу з бразильською португальською мовою, а також управителям спадщини Семюеля Беккета за дозвіл процитувати (насправді в перекрученій формі) рядки з п’єси «В очікуванні Годо».
Дитинство
Вони жили в житловому масиві на околиці міста Вустер, між залізницею і національною автострадою. Вулиці того масиву мали назви дерев, але дерева ще не виросли. Їхня адреса була Тополина авеню, 12. Усі будинки масиву були нові та однаковісінькі. Їх збудували на великих ділянках червоної глинистої землі, де не росло нічого, між ними тяглися дротяні огорожі. На затиллі кожного будинку видніла невелика хатинка, що мала тільки одну кімнату і туалет. Хоча слуги не було, ті приміщення однаково називали кімнатою служника і туалетом служника. Кімнату служника використовували як комору, де складали газети, порожні пляшки, зламаний стілець і старий кокосовий матрац.
У закутку подвір’я поставили пташиний вольєр і посадили туди трьох курей, які начебто мали нести яйця. Але кури хиріли. Дощова вода, нездатна ввібратися в глину, калюжами стояла на подвір’ї. Пташиний вольєр перетворився на сморідне болото. В курей поопухали лапи, шкіра стала наче слонова. Хворі й жалюгідні, вони вже не неслися. Мати порадилася із сестрою в Стелленбоші, і та сказала, що кури знову почнуть нестися тільки тоді, коли відрізати рогові нарости під їхніми язиками. Тож мати одну за одною затискала курей між коліньми, тиснула їм на щелепи, аж поки вони роззявляли дзьоб, і кінчиком кривого ножа штрикала їм у язики. Кури зчиняли ґвалт, борсались, аж очі їм випиналися. Хлопчик здригнувсь і відвернувся. Уявив собі, як мати відбиває м’ясо в кухні на столі й ріже його на квадратики; уявив собі її закривавлені пальці.
До найближчих крамниць було кілометра півтора по дорозі, обсадженій блідими евкаліптами. Мати, опинившись у замкненій коробці дому в житловому масиві, цілий день не мала іншої роботи, крім чистити й прибирати. Щоразу, коли здіймався вітер, тонесенький вохряний глиняний пил вихорився з-під дверей, сіявся крізь шпарини віконних рам, з-під карнизів, зі швів між панелями стелі. Після бурі, що тривала цілий день, шар пилу перед фасадною стіною сягав кількох сантиметрів.
Вони купили пилозбирач. Мати щоранку тягнула його з кімнати в кімнату, всмоктуючи пил у ревуче черево, на якому усміхнений червоний гоблін стрибав, немов через бар’єр. Чому гоблін?
Хлопчик грався з пилозбирачем, рвучи папір і спостерігаючи, як клаптики піднімаються по трубі, наче листя на вітрі. Тримав трубу над мурашиною стежкою і всмоктував мурах, яких чекала загибель.
У Вустері є мурахи, мухи і справжня навала бліх. Від Вустера лише сто сорок п’ять кілометрів до Кейптауна, але тут усе гірше. Блохи кусали ноги вище шкарпеток, а коли хлопчик розчухував укуси, з’являлися струпи. Інколи так свербіло, що вночі годі було заснути. Він не розумів, навіщо вони взагалі покинули Кейптаун.
Не мала спокою й мати. «Я б хотіла мати коня, — казала вона. — Тоді принаймні я б могла їздити у велд[1]». — «Коня! — вигукував батько. — Ти хочеш бути леді Ґодівою?»
Коня вона не купила. Натомість, не попередивши, придбала велосипед — не нову, пофарбовану в чорне жіночу модель. Велосипед був такий великий і важкий, що хлопчик, спробувавши сісти на нього на подвір’ї, не зміг прокрутити педалі.