— А чи були б, на вашу думку, ваші стосунки з Кутзее іншими, якби ви вивчали психологію, а не літературу?
— Яке цікаве питання! Відповідь — ні. Якби в 1960-х роках у Південній Африці я вивчала психологію, то занурилася б у неврологічні процеси пацюків і восьминогів, а Джон не був ані пацюком, ані восьминогом.
— А якою він був твариною?
— Яке дивне питання ви ставите! Не був він ніякою твариною, і то з дуже конкретної причини: його психічні здібності, а надто здатність будувати образи були надміру розвинені, і то коштом його тваринного «я». Він був Homo sapiens, чи навіть Homo sapiens sapiens.
Це міркування знову повертає мене до «Країни присмерку». Я не стверджую, що як художньому твору цій книжці бракує пристрасті, а кажу, що пристрасть, яка стоїть за нею, невідома. Я читала її як книжку про жорстокість, як висвітлення жорстокості, пов’язаної з різними формами завоювання. Але яке справжнє джерело тієї жорстокості? Її осередок, як тепер видається мені, перебуває в самому авторі. Найкраща інтерпретація, яку я можу дати цій книжці, полягає в тому, що праця над нею була проектом призначеної самому собі терапії. А це вже проливає певне світло на наш час разом, на наш спільний із ним час.
— Я не певен, що розумію вас. Ви можете сказати щось більше?
— Чого не розумієте?
— Ви стверджуєте, що він застосовував свою жорстокість до вас?
— Ні, аж ніяк. Він завжди ставився до мене зі щонайбільшою лагідністю. Його можна було б назвати лагідним чоловіком, уся його суть — лагідність. У цьому почасти й полягала його проблема. Його життєвий проект мав бути лагідним. Дозвольте мені почати спочатку. Ви повинні пам’ятати, як багато вбивств у «Країні присмерку», вбивств не тільки людей, а й тварин. Що ж, приблизно тієї пори, коли з’явилася книжка, Джон заявив мені, що стає вегетаріанцем. Я не знаю, як довго він дотримувався його, але я тлумачила перехід до вегетаріанства як елемент широкого проекту самореформації. Він вирішив заблокувати імпульси жорстокості та насильства в кожній сфері свого життя, — зокрема, можна було б сказати, і в своєму любовному житті, — і спрямувати їх у творчість, що внаслідок цього мала стати своєрідним нескінченним катарсисом.
— Як багато з цього ви бачили ще тієї пори і як багато завдячуєте своїм пізнішим оцінкам як терапевта?
— Я бачила це все, воно було на поверхні, не треба було копати, але тієї пори я ще не могла сформулювати. Крім того, я мала любовний зв’язок із чоловіком. Годі бути надто аналітичним під час любовного зв’язку.
— Любовний зв’язок. Ви ще не вживали цього вислову.
— Тоді дозвольте мені поправити себе. Еротична пов’язаність. Я була молода й зосереджена на собі, і тому мені було б важко любити, щиро любити когось такого радикально неповного, як Джон. Отже, я була посеред еротичної пов’язаності з двома чоловіками, в одного з них я зробила великі інвестиції — вийшла за нього заміж, він був батьком моєї дитини, — а в другого взагалі нічого не вкладала.
Та обставина, що я не робила великих інвестицій у Джона, великою мірою пов’язана, як я тепер думаю, з проектом перетворення його, як я вже казала вам, у лагідну людину, людину, яка не кривдить ані німих тварин, ані навіть жінки. Тепер я думаю, що мені треба було говорити з ним ясніше. «Якщо з якоїсь причини ти стримуєшся, — мала б я сказати йому, — то не стримуйся, в цьому немає потреби». Якби я сказала йому ці слова, якби він щиро повірив їм, якби дозволив собі бути трохи поривнішим, трохи владнішим, не таким глибокодумним, тоді він справді міг би вирвати мене з шлюбу, що вже тоді був поганим для мене, а згодом став тільки гіршим. Він справді міг би врятувати мене, або врятувати для мене найкращі роки мого життя, які, як виявилось, були змарновані.
[Тиша.]
— Я втратила нитку. Про що ми говорили?
— «Країну присмерку».
— Так, «Країну присмерку». Скажу одну засторогу. Цю книжку він насправді написав ще до того, як зустрів мене. Перевірте хронологію. Не піддавайтеся спокусі читати її так, немов вона про нас обох.