Що ж, ті повільні рухи, може, й були дуже гарні, але анітрохи не збуджували мене. Крім того, я не могла прогнати з-перед очей картинку зверху на касеті: Франц Шуберт скидався не на бога музики, а на заклопотаного віденського клерка з нежиттю.
Не знаю, чи пам’ятаєте ви цю повільну мелодію, але там є довга партія скрипки з альтом, що пульсує нижче, і я відчувала, що Джон намагається дотримуватися тих пульсацій. Увесь цей захід дивував мене як силуваний і сміховинний. Тим або тим чином моя відчуженість передалася Джонові. «Звільни свій дух! — просичав він. — Відчувай через музику!»
Що ж, ніщо так не дратує, як указівки, що ти повинен відчувати. Я відвернулася від Джона, і його невеличкий еротичний експеримент одразу зазнав краху.
Згодом він намагався мені пояснити. Сказав, що хотів продемонструвати щось з історії почуттів. Почуття мають свої природничі історії. Вони зароджуються на певному етапі, квітнуть якийсь час або ж хиріють, а потім умирають або гаснуть. Більшість почуттів, які квітнули за доби Шуберта, тепер уже мертві. Єдиний доступний нам спосіб відчути їх — через музику тих часів. Адже музика — це слід, запис почуттів.
— Гаразд, — мовила я, — але навіщо нам злягатися, коли ми слухаємо музику?
— Бо повільна мелодія квінтету якраз і відображує злягання, — пояснив він. — Якби, замість чинити опір, ти дала музиці плисти собі в душу й надихати тебе, ти б відчула проблиски чогось незвичайного: почуттів людей, які кохалися в постнаполеонівській Австрії.
— Почуттів постнаполеонівського чоловіка чи постнаполеонівської жінки? — запитала я. — Пана Шуберта чи пані Шуберт?
Мої слова по-справжньому дратували його. Він не любив, коли глузують із його улюблених теорій.
— У музиці не йдеться про злягання, — казала я далі. — Саме тут ти загубив сюжет. У музиці йдеться про прелюдію, про залицяння. Ти співаєш дівчині перед тим, як вона пустить тебе до свого ліжка, а не тоді, коли ти в ліжку з нею. Ти співаєш, щоб прихилити її, завоювати її серце. Якщо тобі не ведеться зі мною в ліжку, мабуть, це тому, що ти не здобув мого серця.
Тут мені годилося зупинитись, але я не замовкла й казала далі:
— Помилка, яку зробили ми обоє, полягає в тому, що ми скоротили прелюдію. Я не звинувачую тебе, ця провина не меншою мірою моя, ніж твоя, але це все-таки провина. Секс кращий, коли йому передує добре, тривале залицяння. Він тоді емоційно задовільніший. І еротично задовільніший. Якщо ти намагаєшся вдосконалити наше сексуальне життя, ти не досягнеш цього, спонукаючи мене злягатися в такт музиці.
Я сподівалася, що він відбиватиметься, аргументуватиме на користь музичного сексу. Але він не клюнув на приманку. Натомість прибрав понурого, переможеного вигляду й обернувся до мене плечима.
Я знаю, що суперечу тому, що казала раніше, мовляв, він і добрий боєць, і вміє програвати, але цього разу я, здається, справді зачепила його за живе.
Хай там як, отак воно сталося. Я пішла в наступ і вже не могла зупинитися.
— Іди додому й повчись залицятися, — мовила я. — Іди. Іди геть. І забери свого Шуберта. Прийдеш, коли зможеш орудувати краще.
То було жорстоко, але він заслуговував, бо не відбивався.
— Гаразд, я піду, — понуро протяг він. — Однаково мене чекає робота. — І почав одягатися.
«Чекає робота!» Я схопила найближчий предмет, який мені трапився під руку, — маленьку череп’яну тарілочку, коричневу з намальованим жовтим кантом, одну з шести, що їх ми з Марком купили у Свазіленді. Якусь мить я ще бачила комічний аспект ситуації: чорнокоса гологруда коханка виявляє свій бурхливий центральноєвропейський темперамент, вигукуючи образи і жбурляючи посуд. А потім таки кинула тарілочку.
Вона поцілила йому в шию й відскочила на підлогу, не розбившись. Він пригнувся й приголомшено глянув на мене. Я певна, ніхто ніколи ще не кидав у нього тарілку.
— Геть! — крикнула я чи навіть верескнула й махнула рукою, щоб він забирався. Кріссі прокинулась і заплакала.
Дивна річ, потім я анітрохи не шкодувала. Навпаки, була збуджена й пишалася собою. «Від щирого серця! — казала я собі. — Моя перша тарілка!»
[Тиша.]
— А що, були інші?
— Інші тарілки? Скільки завгодно.
[Тиша.]
— Отже, саме отак і скінчилися ваші стосунки?
— Не зовсім. Був ще епілог. Я розповім вам епілог, і на цьому буде кінець.