Того вечора я вечеряла в тоскній salle á manger[49], їдальні готелю і вперше побачила своїх сусідів, що, здавалося, зійшли безпорадно зі сторінок Вільяма Тревора і Мюріел Спарк[50]. Але, безперечно, такою самою я видавалася і їм: ще одна збурена втікачка від прикрого шлюбу. Я рано лягла спати і спала добре.
Я гадала, ніби тішитимусь своєю новонабутою свободою. Я поїхала до міста, купила собі дещо, сходила на виставку в Національній галереї, пообідала в шикарному ресторані в районі Ґарденз. Але на другий вечір, сама в своїй кімнаті після абиякої вечері зі в’ялого салату і звареного морського язика під соусом бешамель, мене раптом охопила самотність, ба навіть гірше, ніж самотність: жаль до самої себе. З публічного телефону у вестибюлі я подзвонила Джонові і, бурмочучи (адміністратор підслухала), пояснила йому свою ситуацію.
— Може, хочеш, щоб я приїхав? — запитав він. — Ми могли б піти разом на пізній кіносеанс.
— Авжеж, — погодилась я, — авжеж-авжеж-авжеж!
Наголошую ще раз, і то якомога виразніше: я втекла від чоловіка і дитини не на те, щоб бути з Джоном. Не такий то був зв’язок. Насправді то взагалі навряд чи був зв’язок, радше дружба, позашлюбна дружба з сексуальним компонентом, значення якого, принаймні з мого боку, було більш символічним, ніж реальним. Статеві стосунки з Джоном були моїм способом зберегти самоповагу. Сподіваюся, ви розумієте це.
І все-таки, і все-таки, через кілька хвилин після його прибуття до готелю, ми вже опинилися в ліжку, мало того, наш акт кохання був справді неперевершеним. Наприкінці я навіть сльози пролила.
— Не знаю, чого я плачу, — схлипувала я, — я така щаслива.
— Це тому, що ти не спала минулої ночі, — сказав він, думаючи, ніби мене треба втішити. — Тому, що напереживалася.
Я витріщилася на нього. «Тому, що напереживалася»: він, здається, справді вірив у це. Мені аж дух забило, яким дурним він може бути, яким нечутливим. Проте по-своєму й викривлено він, можливо, мав слушність. Адже мій день свободи був забарвлений спогадом, що ненастанно повертався, спогадом про те принизливе зіткнення з Марком, яке лишило в мене відчуття, що я радше відлупцьована дитина, ніж невірна дружина. Якби не це, я б, напевне, не телефонувала Джонові, а отже, не була б у ліжку з ним. Атож: я була схвильована, чом би й ні? Мій світ перевернувся догори ногами.
Та була ще одна причина моєї збентеженості, і протидіяти їй було ще важче: ганьба, що нас викрили. Адже, по суті, якщо глянути на ситуацію холодним оком, я зі своїм гидким дрібним зв’язком за принципом зуб за зуб у Констанцієберґу була анітрохи не краща від Марка з його брудним зв’язком у Дурбані.
Факт полягав у тому, що я підійшла до певної моральної межі. Ейфорія, що я покинула дім, зникла, моє чуття обурення розвіялося, а привабливість самотнього життя швидко згасала. Але як по-іншому я могла надолужити шкоду, ніж повернувшись до Марка з підібганим хвостом, просячи миру і знову взявшись за свої обов’язки покараної дружини і матері? І серед цього всього оця збентеженість духу, оцей пронизливо солодкий акт кохання! Що намагається сказати мені моє тіло? Що, коли падають оборонні мури, відкриваються шлюзи насолоди? Що подружнє ложе — погане місце для адюльтеру, а готелі — краще? Що відчував Джон, я не мала уявлення, він ніколи не любив розповідати, а про себе я без сумніву знала, що пережиті щойно півгодини стануть незабутньою віхою в моєму еротичному житті. І вони справді стали. Аж досі. Інакше чого б я так довго розповідала про це?
[Тиша.]
Я рада, що розповіла вам про це. Тепер я почуваюся менш винною за ту пригоду з Шубертом.
[Тиша.]
Хай там як, я заснула в Джонових обіймах. Коли я прокинулась, було темно, і я не мала найменшого уявлення, де я. «Кріссі, — подумала я, — я зовсім забула погодувати Кріссі!» Я навіть почала намацувати вимикач — не там, де він був, аж поки пригадала геть усе. Я була сама (від Джона — ані сліду), була шоста година ранку.
З вестибюля я подзвонила Маркові.
— Привіт, — сказала я якомога нейтральнішим, якомога спокійнішим голосом. — Пробач, що дзвоню так рано, але як там Кріссі?
Ну, а Марк і не збирався миритись.
— Де ти? — запитав він.
— Я телефоную з Вінберґа, — мовила я. — Я перебралася до готелю. Я думала, нам треба трохи відпочити одне від одного, поки все заспокоїться. Як там Кріссі? Які твої плани на тиждень? Ти збираєшся їхати до Дурбана?
50