— Тоді починаймо.
«За давніх днів десь напередодні Різдва на родинній фермі завжди збиралася купа родичів. Сини і доньки Ґерріта й Лені Кутзее приїздили з усіх усюд до Воельфонтейна, привозячи з собою своїх дружин і нащадків, щороку дедалі більше нащадків, на цілий тиждень сміху, жартів, спогадів, а передусім їжі. Для чоловіків то була ще й пора полювання: дикого птаства, антилоп.
Але тепер, у 1970-х роках, ті родинні збори вже не такі велелюдні. Ґерріт Кутзее давно в могилі, Лені ще човгає в притулку в Стренді. З їхніх дванадцяти синів і доньок первонароджений давно вже приєднався до численних тіней; у миті родинних зустрічей…»
— «Численних тіней»?
— Що, надто пишні слова? Я зміню їх. «Первонароджений уже пішов із цього життя. В миті родинних зустрічей ті, хто ще живий, передчувають і свою смерть, і здригаються».
— Ні, мені це не подобається.
— Ви маєте на увазі здригання? Нема проблеми. Я виріжу це. «Вже пішов із цього життя. А серед тих, хто ще живий, жарти стали глухіші, спогади сумніші, а їдять вони поміркованіше. Ну, а на полювання вже ніхто не ходить, старі кістки втомлені, і, хай там як, після посухи рік у рік у велді не лишилося нічого, на що не шкода було б пострілу.
А в третьому поколінні, себто серед дітей синів і доньок, більшість тепер надто заклопотані своїми справами, щоб приїздити, або надто байдужі до своєї великої родини. Цього року присутні лише четверо представників цього покоління: її кузен Майкл, що успадкував ферму, кузен Джон із Кейптауна, її рідна сестра Керол і вона сама, Марго. З них чотирьох тільки вона, здається їй, озирається на давні дні з чимсь близьким до ностальгії».
— Я не розумію. Чому ви називаєте мене вона?
— «З них чотирьох тільки сама Марго, як їй, тобто Марго, здається, озирається назад із чимсь близьким до ностальгії…» Ви ж чуєте, як незграбно звучить. Оце слово «вона», яке я поставив, подібне до «я», але не є «я». Невже воно справді так вам не подобається?
— Як на мене, воно заплутує. Але ви знаєте краще, ніж я. Читайте далі.
«Присутність Джона на фермі бентежить решту. Після років, прожитих за океаном, — таких довгих років, що вже думали, ніби він виїхав назавжди, — він раптом з’явився серед них, і над ним витала якась підозра, натяк на щось ганебне. Пошепки переказували чутку, ніби він відсидів своє в американській в’язниці.
Родина просто не знала, як ставитися до нього. В родині ще ніколи не було злочинця, якщо Джон таки справді був злочинцем. Так, банкрут уже був: чоловік, що оженився з її тіткою Мері, хвалько і пияк, якого родина не схвалювала від самого початку, оголосив себе банкрутом, щоб не платити своїх боргів, а потім ні за яку роботу вже не брався, ледарював удома й жив коштом дружини. Але банкрутство, хоч і лишило поганий присмак, — не злочин, натомість в’язниця — це в’язниця.
Сама Марго вважала, що Кутзее повинні докласти більших зусиль, щоб заблукана вівця стала бажана. В неї досі збереглися давні теплі почуття до Джона. Малими дітьми вони розмовляли цілком відверто, що поберуться, коли виростуть. Вони вважали, що це можлива річ — з якого дива їм би мали забороняти? Вони не розуміли, чому дорослі всміхаються, всміхаються і не кажуть, чому не можна».
— Невже я справді казала вам таке?
— Казали. Ви хочете, щоб я вирізав? Мені подобається це місце. Воно розчулює.
— Гаразд, лишіть його. [Сміється.] Читайте далі.
«Її сестра Керол мала іншу думку. Керол вийшла заміж за німця, інженера, що багато років намагався виїхати разом з нею з Південної Африки й перебратися до США. Керол виразно заявила, що не хоче, щоб у її американському досьє з’явилася інформація про її спорідненість із чоловіком, що, байдуже, — був він злочинцем чи ні у властивому розумінні цього слова, — мав якийсь конфлікт із законом, американським законом. Але ворожість Керол до Джона мала ще глибший характер. На її думку, він неприродний і зарозумілий. З вершини своєї engelse [англійської] освіти, казала Керол, Джон спогорда поглядає на геть усіх Кутзее. Вона навіть не годна уявити собі, чому він вирішив потішити їх своєю присутністю на різдвяні свята.
Вона, Марго, засмучена таким ставленням сестри. Сестра, на її думку, стає дедалі черствіша, відколи вийшла заміж і почала крутитись у колі свого чоловіка, колі вихідців із Німеччини та Швейцарії, які приїхали до Південної Африки в 1960-х роках, щоб заробити швидкі гроші, а тепер збираються покинути корабель, коли країна переживає бурхливі часи».