— Не знаю. Не знаю, чи я можу дозволити вам казати таке.
— Що ж, вирішуйте, а я вже зроблю, як скажете. Але ж це те, що ви казали мені, слово в слово. І знайте: таж не буде такого, що ваша сестра піде й купить невідому книжку, опубліковану якимсь науковим видавництвом у Англії. Де тепер ваша сестра?
— Вона з Клаусом живе у Флориді, в містечку з назвою Сент-Пітерберґ. Я ніколи не була там. А щодо вашої книжки — то якийсь її приятель може натрапити на неї й переслати їй, таж ніколи не знаєш. Але не це головне. Коли я розмовляла з вами торік, я була під враженням, що ви просто збираєтесь записати на папері наше інтерв’ю. Я й думки немала, що ви геть перепишете його.
— Це не зовсім правда. Я дійсно не переписував його, а лише надав йому форми розповіді, по-іншому склав. Зміна форми анітрохи не вплинула на зміст. Якщо ви відчуваєте, ніби я вільно поводжуся з самим змістом, це вже інше питання. Чи справді вам здається, що я дозволяю собі забагато свободи?
— Не знаю. Щось видається мені хибним, але я ще не можу сказати, що саме. Можу тільки сказати, що ваш варіант звучить не так, як те, що я розповіла вам. Але відтепер я мовчатиму. Я чекатиму до кінця, щоб скласти свою думку. Тож читайте.
— Чудово. «Якщо Керол надто сувора, Марго надто лагідна й визнає, що це так. Саме вона плаче, коли треба втопити щойно народжених котенят, затикає вуха, коли перелякано мекає призначене на забій ягня, мекає та й мекає. Вона пам’ятає, як замолоду з неї глумилися за це, але тепер, на половині четвертого десятку, вона вже не така впевнена, що їй слід соромитися бути м’якосердою.
Керол заявляє, що не розуміє, чому Джон відвідує родинні збори, але для Марго причина очевидна. До улюблених місць молодості він привіз і свого батька, що, хоча йому лише недавно минуло шістдесят років, видається вже старим чоловіком, якому три чисниці до смерті, — тож Джон і привіз його, щоб він відродився і зміцнів, або, якщо вже не може відродитись, принаймні попрощався з усіма. Як на неї, це вияв синівського обов’язку, і вона щиро схвалює його.
Марго знаходить Джона за сараєм, де він щось лагодить у своїй машині, або принаймні вдає, ніби лагодить.
— Щось поламалося? — запитує вона.
— Двигун перегрівається, — відповів він. — Нам двічі довелося зупинятись у горах на ділянці Дютуатс-Клуф, щоб він охолов.
— А ти попроси Майкла, хай подивиться. Він знає все про машини.
— Майкл має досить клопоту з гостями. Я сам полагоджу.
Марго припускає, що Майкл був би радий знайти причину втекти від гостей, але не наполягає. Вона надто добре знає чоловічу впертість, знає, що чоловік радше безкінечно боротиметься з якоюсь проблемою, ніж зазнає приниження просити іншого чоловіка.
— Це на цьому ти їздиш у Кейптауні? — запитує вона, маючи на увазі під «цим» однотонний пікап «Датсун», своєрідний легкий ваговоз, який вона пов’язує з фермерами і будівельниками. — Навіщо тобі ваговоз?
— Він корисний, — коротко відповідає Джон, не пояснюючи, в чому може полягати та користь.
Марго не могла не розсміятися, коли побачила, як він прибуває на ферму за кермом цього ваговоза, з бородою, скуйовдженим волоссям і совиними окулярами, батько сидів поруч, як мумія, напружений і збентежений. Як їй хотілося тоді сфотографувати цю картину! А ще їй хочеться спокійно поговорити з Джоном про його зачіску. Але кригу ще не зламано, задушевні розмови мусять почекати.
— Як знаєш, — проказала вона. — А мені сказали покликати тебе на чай, на чай і melktert[51], який спекла тітка Джой.
— Буду за хвилину, — мовив він.
Удвох вони розмовляють африкаансом. Але у своєму африкаансі Джон зашпортується, і Марго підозрює, що її англійська краща за його африкаанс, хоча, живучи в глушині, в plattenland, їй рідко доводиться розмовляти англійською. Але вони розмовляли між собою африкаансом, відколи були дітьми, тож вона не хоче соромити його й пропонувати перейти на англійську.
У тому, що Джон так погано розмовляє африкаансом, вона звинувачує його переїзд багато років тому спершу до Кейптауна, до «англійських» шкіл і «англійського» університету, потім до широкого світу, де не почуєш жодного слова африкаансом. «In ’n minuit», — каже він, за хвилину. Це помилка з його боку, бо Керол одразу вчепиться за неї й почне глузувати: «In ’n minuut sal meneer sy tee kom geniet», «За хвилину його ясновельможність прийдуть і скуштують чаю». Марго треба оберігати Джона від Керол або принаймні просити Керол зглянутися на нього бодай протягом цих кількох днів.