Наприкінці свого візиту, перед від’їздом до Преторії, Норман відводить хлопчика вбік і кладе в кишеню його сорочки коричневу десятишилінгову купюру. «На морозиво», — бурмоче він: ті самі слова щороку. Він любить Нормана не тільки за подарунок (десять шилінгів — чималі гроші), а й за те, що той пам’ятає, ніколи не забуває згадати про нього.
Батько віддає перевагу другому братові — Лансу, шкільному вчителеві з Кінґвільямстауна, що теж воював за Британію. Є ще й третій, найстарший брат, той, що втратив ферму, але про нього ніхто не згадує, крім матері. «Бідолашний Роланд», — бурмоче мати, похитуючи головою. Роланд одружився з жінкою, яка назвала себе Розою Ракоцькою, донькою вигнаного польського графа, проте її справжнє ім’я, за словами Нормана, — Софі Преторіус. Норман і Ланс ненавидять Роланда — і через ферму, і через те, що він під п’ятою в Софі. Роланд і Софі тримають у Кейптауні пансіон. Одного разу хлопчик їздив туди разом із матір’ю. Софі виявилася опасистою білявою жінкою, що ходила в шовковому халаті о четвертій годині пополудні й курила сигарети в мундштуку. Роланд — спокійний чоловік із сумовитим обличчям і ґулястим червоним носом від опромінення радієм, яке вилікувало його від раку.
Хлопчик любить, коли батько, мати і Норман починають політичні суперечки. Він насолоджується запалом і пристрастю, нещадними словами, які злітають з їхніх вуст. Він здивований, що погоджується з батьком, чоловіком, якому найменше зичить перемоги: англійці добрі, а німці погані, Сметс був добрий, а націоналісти з Національної партії — погані.
Батько любить Об’єднану партію, він любить крикет і регбі, проте хлопчик не любить батька. Він не розуміє цієї суперечності, але й не хоче розуміти її. Навіть ще до того, як він побачив батька, тобто до його повернення з війни, хлопчик вирішив, що не збирається любити його. Отже, в певному розумінні ця нелюбов абстрактна: він не хоче мати батька або принаймні не хоче батька, що живе з ним в одному домі.
Найдужче він ненавидить у батька його особисті звички. Він ненавидить їх так, що на саму думку про них з огидою здригається: ненавидить гучне висякування вранці у ванні, душний запах мила «Lifebuoy», який він лишає після себе, а також обідок піни і зголеної щетини в раковині. А найбільше він ненавидить батьків запах. З іншого боку, він усупереч самому собі любить охайний батьків одяг, темно-бордову краватку, яку той вдягає замість метелика в суботу вранці, його струнку постать, швидку ходу, змащене брильянтином волосся. Хлопчик і собі змащує брильянтином волосся, формує чубчик.
Він не любить походи до перукаря, не любить так, що навіть намагається, і то з прикрими результатами, самому підрізати собі волосся. Вустерські перукарі, здається, спільно вирішили, що хлопці повинні мати коротке волосся. Процес стрижки починається якомога брутальніше, електрична машинка зрізує йому волосся на потилиці й на скронях, а потім нещадно клацають ножиці, аж поки лишається схожа на щітку щетина і, можливо, невеличке пасмо замість чуба. Ще до кінця стрижки хлопчик мало не корчиться від ганьби, платить свій шилінг і біжить додому, боячись іти до школи наступного дня, боячись ритуальних кпин, якими вітають кожного щойно постриженого хлопця. Є стрижки такі, як слід, а є стрижки, від яких страждаєш у Вустері й які наснажені мстивістю перукарів; він не знає, куди піти, що треба робити чи казати, скільки платити, щоб мати таку стрижку, як слід.
Хоча хлопчик щосуботи пополудні ходить у кіно, фільми вже не мають такої влади над ним, як у Кейптауні, де йому снилися кошмари, що його розчавлюють ліфти або ж він падає зі скель, як і герої серіалів. Він не розуміє, чому Еррола Флінна[4], що видається однаковим, байдуже, грає він Робін Гуда чи Алі-Бабу, вважають за видатного актора. Він утомився від погоні верхи на конях, що завжди однакова. Телепрограма «Три блазні» починає видаватися йому дурнуватою. Важко вірити в Тарзана, якщо чоловік, що грає його роль, усякчас міняється. Єдиний фільм, що справляє на нього враження, — фільм, у якому Інґрід Берґман заходить у залізничний вагон, заражений віспою, і вмирає. Інґрід Берґман — улюблена актриса його матері. Чи справді життя саме таке: чи може й мати померти будь-коли, просто не прочитавши напису у вікні?