Чому Марго така озлоблена проти Джона і ще більше озлоблена проти цієї дружини, яку вона витворила з випарів уяви? Проста відповідь: адже внаслідок його марнославства й незграбності вона опинилася в скруті на Мервевіллській дорозі. Але ніч довга, є ще багато часу, щоб виробити якусь повнішу гіпотезу й дослідити, чи має та гіпотеза якусь цінність. А ось і повніша відповідь: вона відчуває озлобленість, бо сподівалася від свого кузена дуже багато, а він не виправдав її сподівань.
Чого ж вона сподівалася від нього?
Що він надолужить вади чоловіків роду Кутзее.
Чому вона хотіла, щоб він надолужив їхні вади?
Бо чоловіки Кутзее дуже slapgat.
Чому вона покладала такі сподівання на Джона зокрема?
Бо серед усіх чоловіків роду Кутзее він був благословенний тим, що мав найкращі шанси. Мав шанси і не скористався ними.
Slapgat — слово, яке вона і сестри вживали досить вільно, мабуть, тому, що досить часто чули його навколо, як були дітьми. Тільки покинувши дім, вони помітили вражені погляди, які викликало це слово, й почали вживати його обережніше. Slap gat: пряма кишка, анус, над яким людина вже не має повного контролю. Звідси slapgat: млявість, безхребетність.
Її дядьки виявилися slapgat, бо їхні батьки-матері, її діди й бабусі, так виховали їх. Якщо їхній батько гримів, ревів і змушував їх труситися, то мати ходила навшпиньки, наче мишка. Результатом стало те, що, пішовши у світ, їм бракувало характеру, бракувало хребта, бракувало віри в себе, бракувало сміливості. Всі життєві шляхи, які вони обрали собі, були без винятку легкими, шляхами найменшого опору. Вони обережно пробували воду, а потім пливли за течією.
Такими безтурботними, а отже, й gesellig, таким добрим товариством, Кутзее робило якраз те, що вони обирали найлегший можливий шлях, і саме їхня geselligheid, товариськість, робила різдвяні збори такими веселими. Вони ніколи не сварилися, ніколи не чубилися між собою, чудово вживалися, і то геть усі. Тільки наступному поколінню, її поколінню, довелося заплатити за їхню безтурботність, вони пішли у світ, сподіваючись, що він буде ще одним slap, gesellige місцем, Воельфонтейном з великої літери, і з’ясували, — слухайте! — що це не так!
Сама Марго не має дітей. Не здатна завагітніти. Але, якби була благословенна дітьми, вона б за свій перший обов’язок вважала б вигнати з них кров Кутзее. Як вигнати з людей slap кров, вона так одразу й не знала, хіба що взяти їх до лікарні, вицідити всю їхню кров і замінити її кров’ю якогось енергійного донора, але, можливо, суворе привчання до самоутвердження, починаючи з якомога ранішого віку, дасть той самий результат. Бо, якщо є одна річ, яку вона знає про світ, що в ньому ростиме дитина майбутнього, це те, що там не буде місця для slap.
Навіть Воельфонтейн і Кару вже не такі, якими були колись. Погляньте на тих дітей у кав’ярні «Apollo». Погляньте на робітничу бригаду кузена Майкла, що безперечно вже не є plaasvolk[58] давніших часів. У загальному ставленні кольорових до білих з’явилася нова і тривожна твердість. Молодь холодно дивиться на білих і відмовляється називати їх Baas або Miesies[59]. Дивні люди ходять по країні від одного поселення до іншого, від lokasie до lokasie, і ніхто не повідомляє про них поліції, як у колишні дні. Поліції дедалі важче знайти інформацію, якій вона може довіряти. Люди вже не хочуть, щоб бачили, як вони розмовляють із поліцією, інформаторів не стало. Фермерів дедалі частіше й на довший період беруть на службу до загонів бурів. Лукас усякчас нарікає на це. Якщо така ситуація в Роґґевелді, така сама вона, напевне, й тут, у Коупі.
Змінює свій характер і бізнес. Щоб почати бізнес, уже не досить приятелювати геть з усіма, робити послуги і за те отримувати послуги. Ні, сьогодні треба бути не менш твердими, ніж цвяхи, і не менш нещадними. Які шанси мають slapgat чоловіки в такому світі? Не дивно, що її дядьки Кутзее не процвітають: керівники банків марнують роки в умирущих platteland, глухих містах, державні службовці застоялися на щаблях службового просування, фермери живуть у злиднях, а коли йдеться про батька Джона, так є ще й зганьблений, позбавлений права вести справи адвокат.
Якби вона мала дітей, вона б не тільки докладала всіх зусиль, щоб позбавити їх спадщини Кутзее, а й серйозно подумала про те, що чинить Керол: треба випхати їх із країни, дати їм новий старт в Америці, Австралії чи Новій Зеландії, місцях, де вони можуть сподіватися гідного майбутнього. Але як бездітній жінці їй не треба ухвалювати таку постанову. Їй наготована інша роль: присвятити себе чоловікові та фермі, жити таким добрим життям, яким дозволяє час, не менш добрим, ніж справедливим і чесним.