«Найкраще відтяти себе від того, що любиш, — сказав він їй під час прогулянки, — відтяти і сподіватися, що рана загоїться». Вона розуміє його цілковито. Саме оце передусім і притаманне їм обом: не просто любов до цієї ферми, цієї kontrei, Кару, а розуміння, яке приходить разом із любов’ю, розуміння, що любові може бути забагато. Йому і їй дісталося щастя жити влітку в дитинстві в священному місці, але величі колишньої пори вже не повернути, тож краще не навідувати старих місць і не покидати їх потім, оплакуючи втрачене назавжди.
Тривога, що ти любиш забагато, — аж ніяк не те, що має сенс для Лукаса. Для нього любов проста і щиросерда. Лукас віддає себе їй усім своїм серцем, і в обмін вона віддає йому всю себе. «Цим тілом я обожнюю тебе». Її чоловік завдяки своїй любові виявляє найкраще, що є в ній, і навіть тепер, сидячи і п’ючи чай, дивлячись, як він грає, Марго відчуває, як її тіло тепліє до нього. Від Лукаса вона навчилась, якою може бути любов. Натомість її двоюрідний брат… Вона не здатна уявити собі, щоб він щиросердо віддавав себе комусь. Він завжди щось утримує, держить у запасі. Не треба мати собачий нюх, щоб помітити це.
Було б добре, якби Лукас міг зробити перерву, якби він і вона могли переночувати ніч, а то й дві у Воельфонтейні. Але ні, завтра понеділок, до ночі вони мають повернутися до Мідделпоса. Тож після обіду вони прощаються з тітками і дядьками. Коли надходить черга Джона, вона міцно обіймає його, відчуваючи, що його тіло напружене, чинить опір.
— Totsiens[62], — каже вона. — Я напишу тобі листа і хочу, щоб ти відповів мені.
— До побачення, — відповідає він. — Щасливої дороги.
Марго починає писати пообіцяного листа того самого вечора, сидячи в халаті й капцях за столом на своїй кухні, кухні, яку застала, коли вийшла заміж, і яку полюбила; там є величезна стара плита і завжди холодна комора без вікон, де полиці вгинаються від банок варення й консервації, заготованих восени.
«Дорогий Джоне, — пише вона, — я була така сердита на тебе, коли ми поламалися на Мервевіллській дорозі, — сподіваюся, я не показувала цього забагато, і сподіваюся, що ти пробачиш мені. Цей лихий настрій тепер уже розвіявся, не лишилося й сліду. Кажуть, що людину можна пізнати як слід тільки тоді, коли проведеш ніч із нею. Я рада, що мала нагоду провести ніч із тобою. Уві сні наші маски спали, і ми бачили себе такими, якими є насправді.
У Біблії чекають дня, коли лев ляже поряд із ягням, коли вже не буде потреби бути насторожі, бо ми не матимемо причини для страху. (Запевняю, що ти не лев, а я не ягня.)
Я хочу востаннє порушити тему Мервевілла.
Ми всі колись постаріємо, і так, як ми ставимось до своїх батьків-матерів, колись, напевне, поставляться й до нас. Як кажуть, що йде по колу, по колу й вернеться.
Я певна, тобі важко жити з батьком, коли ти звик жити сам, але Мервевілл — аж ніяк не слушний розв’язок.
Джоне, ти не самотній у своїх труднощах. Керол і я постали перед тією самою проблемою з нашою матір’ю. Коли Клаус і Керол виїдуть до Америки, тягар дістанеться безпосередньо нам із Лукасом.
Я знаю, ти не віриш у Бога, тож і не казатиму, щоб ти молився, і Господь напутив тебе. Я теж не дуже вірю, але молитва — добра річ. Навіть якщо немає нікого вгорі, щоб слухати, людина принаймні промовляє слова, а це краще, ніж тримати все в собі.
Я б хотіла, щоб ми мали більше часу для розмов. Пам’ятаєш, як ми розмовляли, коли були дітьми? Спогади про ті часи вкрай неоціненні для мене. Як прикро, що, коли прийде наша черга вмирати, помре й наша розповідь, розповідь про тебе і мене.
Я навіть не можу висловити, скільки ніжності я відчуваю до тебе цієї миті. Ти завжди був моїм улюбленим двоюрідним братом, але йдеться не тільки про це. Я прагну захищати тебе від світу, навіть якщо ти, напевне, не потребуєш захисту (як я припускаю). Важко з’ясувати, що робити з такими почуттями. Адже стосунки між двоюрідними братами і сестрами стали вже такі старомодні, правда? Скоро всі ті правила, які нам треба було засвоїти, правила, кому з ким дозволено одружуватися, двоюрідним братам і сестрам, троюрідним, чотириюрідним, будуть просто антропологією.
А втім, я однаково рада, що ми не дотрималися своїх дитячих обітниць (пам’ятаєш?) і не побралися. Ти, мабуть, радий теж. Ми були б безнадійною парою.