За годину Марго вже замкнула свій кабінет і їде до Кейптауна, сидячи в тісному задку санітарної машини, й тримає матір за руку. Разом з ними їде молода кольорова медсестра на ймення Алетта, чий хрусткий накрохмалений халат і приязне обличчя невдовзі спонукають Марго почуватися невимушено.
Алетта, виявляється, народилася недалеко, у Вупперталі в Седерберзі, де досі живуть її батьки. Вона їздила до Кейптауна вже більше разів, ніж здатна порахувати. Вона розповідає, як лише тиждень тому вони чимшвидше везли чоловіка з Лурісфонтейна до лікарні «Groote Schuur» разом із трьома пальцями, запакованими в кригу в сумці-холодильнику; пальці йому відрізало внаслідок нещасного випадку під час роботи на стрічковій пилці.
— З вашою матір’ю все буде гаразд, — заспокоює Алетта. — «Groote Schuur» — найкраща лікарня.
У Кленвільямі вони зупинилися заправити машину. Водій машини, ще молодший за Алетту, захопив із собою термос кави. Пропонує чашку Марго, але вона відмовляється.
— Я припинила пити каву, — запевняє вона (бреше), — бо не сплю від неї.
Вона б залюбки купила б їм обом по чашці кави в кав’ярні, хотіла б посидіти разом з ними в нормальній дружній атмосфері, але, звичайно, цього не можна зробити, не призвівши до скандалу. «Господи, — молиться вона подумки, — нехай швидше прийде час, коли ці всі дурниці з апартеїдом поховають і забудуть».
Усі знову сідають до машини. Мати спить. Колір її обличчя покращав, вона рівно дихає під кисневою маскою.
— Я повинна сказати вам, як я вдячна за те, що ви і Йоганнес робите для нас, — каже вона Алетті. Медсестра всміхається їй у відповідь без найменшого сліду іронії. Марго сподівається, що її слова зрозуміють у їхньому найширшому значенні, яке вона через сором не може розкрити докладно: «Я повинна сказати вам, як я вдячна за те, що ви і ваш колега робите для старої білої жінки та її доньки, двох незнайомців, які ніколи нічого не зробили для вас, а навпаки, брали участь у вашому приниженні на землі, де ви народилися, і то щодня, щогодини. Я вдячна вам за науку, яку ви даєте мені своїми діями, в яких я бачу тільки людську доброту, й передусім вашою милою усмішкою».
Вони приїжджають до Кейптауна в розпалі години пік пополудні, і, хоча їхній випадок не терміновий, Йоганнес однаково вмикає сирену, незворушно проминаючи скупчення автомобілів. У лікарні Марго йде за візком, на якому матір везуть до реанімаційного відділу. Коли вона згадала про Алетту і Йоганнеса, вони вже вирушили в довгу дорогу назад до Північної Капської провінції.
«Коли я повернуся! — обіцяє вона собі, вкладаючи в ці слова наступне значення: Коли я повернуся до Калвінії, я подбаю, щоб подякувати їм особисто!» А водночас: «Присягаюся, коли я повернуся, я стану кращою людиною, ніж тепер!» А ще думає: «Ким був той чоловік із Лурісфонтейна, що втратив три пальці? Тільки нас, білих, — тільки найкращих! — притьмом везуть швидкою допомогою до лікарні, де добре навчені хірурги пришивають нам пальці або дають нове серце, як, може, знадобиться й нам, і невже це все безкоштовно? Нехай так не буде, Господи, нехай так не буде!»
Коли Марго знову бачить матір, та лежить в окремій палаті на чистому білому ліжку, не спить, одягнена в нічну сорочку, що її донька завбачливо спакувала для неї. Колір обличчя в неї тепер нормальний, вона навіть здатна зсунути вбік кисневу маску і пробурмотіти кілька слів:
— Скільки біганини!
Марго підносить до вуст материну тонку, майже дитячу руку.
— Дурниці! — каже вона. — А тепер тобі треба спочити. Я буду тут, раптом тобі щось треба.
Марго планує провести ніч біля материного узголів’я, але лікар відраджує її. Мати вже в безпеці, запевняє він, за її станом стежитиме медичний персонал, їй дадуть сонні пігулки, і вона спатиме аж до ранку. А Марго є де зупинитися?
Марго відповідає, що має двоюрідного брата в Кейптауні й може побути в нього.
Лікар старший за неї, неголений, із темними, прикритими повіками очима. Їй навіть сказали його прізвище, але вона не запам’ятала. Він може бути євреєм, а втім, може належати й до багатьох інших народів. Від нього тхне сигаретним димом, із нагрудної кишені визирає синя пачка сигарет. Чи справді вона вірить йому, коли він запевняє, що матері ніщо не загрожує? Так, вірить, але вона завжди була схильна вірити лікарям, вірити їхнім словам, навіть коли знала, що вони лише висловлюють свої здогади, і тому не вірить тепер своїй довірі.