Він замовк, усміхаючись. Тепер, проказавши своє, він видавався невимушенішим. «Що за дивний, марнославний чоловік! — думала я. — Треба загорітися! Які дурниці він верзе! Та ще й небезпечні дурниці! З Платона! Він що, глузує з нас?» Але Марія Реґіна, помітила я, нахилилась уперед і пожирала очима його обличчя. Марія Реґіна не думала, що він жартує. «Це недобре!» — сказала я собі.
— Містере Кутзее, як на мене, це не схоже на філософію, — озвалась я, — а скидається на щось інше, я не казатиму що, бо ви наш гість. Маріє, ти тепер можеш принести торт. Жоано, допоможи їй і зніми нарешті той плащ. Мої доньки спекли вчора ввечері торт на честь вашого візиту.
Коли дівчата вийшли з кімнати, я дійшла до суті справи, говорячи тихенько, щоб вони не почули:
— Містере Кутзее, Марія ще дитина. Я плачу за неї, щоб вона вивчила англійську й мала добрий атестат. Я даю гроші не на те, щоб ви гралися її почуттями. Ви розумієте? — Дівчата повернулися назад із тортом. — Ви розумієте? — повторила я.
— Ми навчаємося того, чого найщиріше прагнемо навчитися, — відповів він. — Марія хоче навчитися, правда, Маріє?
Марія спалахнула і сіла.
— Марія хоче навчитися, — повторив він, — і має добрі успіхи. Вона має чуття до мов. Може, коли-небудь вона стане письменницею. Який чудовий торт!
— Добре, коли дівчина вміє пекти, — проказала я, — але ще краще, коли вона вміє добре розмовляти англійською й отримує добрі оцінки на іспитах з англійської.
— Добра дикція — добрі оцінки, — відказав містер Кутзее. — Я чудово розумію ваші бажання.
Коли він пішов, а мої доньки полягали спати, я сіла й написала йому листа своєю поганенькою англійською, тут я нічим не могла собі зарадити, то був не такий лист, якого я могла б показати своїй подрузі в студії. «Шановний містере Кутзее, — писала я, — я повторюю те, що казала під час Вашого візиту. Вас найняли вчити мою доньку англійської мови, а не гратися її почуттями. Вона дитина, а Ви дорослий чоловік. Якщо Ви хочете виявляти свої почуття, виявляйте їх за межами класу. Щиро Ваша, АТН».
Оце я й написала. Може, англійською ви кажете не так, але отак ми говоримо португальською, ваш перекладач зрозуміє. «Виявляйте свої почуття за межами класу» — це було не запрошення йому приставати до мене, а засторога, щоб він не приставав до моєї доньки.
Я вклала лист у конверт, заклеїла його, написала зверху прізвище: «Містерові Кутзее, школа Святого Бонавентури», і в понеділок уранці поклала листа до сумки Марії Реґіни.
— Передай його містерові Кутзее, — сказала я їй, — віддай у руки.
— Що це? — запитала донька.
— Записка від матері до вчителя доньки, це не для твоїх очей. А тепер іди, бо спізнишся на автобус.
Звичайно, я схибила, мені не треба було казати: «Це не для твоїх очей». Марія Реґіна вже вийшла з того віку, коли, почувши материн наказ, дитина виконує його. Вона вже вийшла з того віку, але я ще не знала про це. Я жила в минулому.
— Ти віддала записку містерові Кутзее? — запитала я, коли донька повернулася додому.
— Так, — відповіла вона, нічого не додавши. Я не думала, що мені треба запитати: «А ти відкривала його потай і читала перед тим, як віддала йому?»
Наступного дня, на мій подив, Марія Реґіна принесла записку від свого вчителя, проте не відповідь на мій лист, а запрошення: чи не прийдемо ми всі на пікнік із ним і його батьком? Спершу я хотіла відмовитися. «Подумай, — казала я Марії Реґіні, — невже ти справді хочеш, щоб у твоїх шкільних друзів склалося враження, ніби ти — вчителева улюблениця? Невже справді хочеш, щоб вони плескали язиками поза твоїми плечима?» Але мої слова до неї не доходили, вона хотіла бути улюбленою ученицею свого вчителя. Вона тиснула й тиснула на мене, щоб я погодилася, Жоана підтримала її, тому зрештою я сказала «так».
Удома всі були збуджені, ми багато пекли, Жоана принесла дещо із супермаркету, тож, коли містер Кутзее приїхав забрати нас у неділю вранці, ми мали з собою цілий кошик тістечок, печива та солодощів, досить, щоб нагодувати ціле військо.
Він приїхав за нами не в автомобілі, ні, він не мав автомобіля, а на ваговозі, того типу, що відкритий ззаду, ми в Бразилії називаємо їх caminhonete. Тож дівчатам у їхньому гарному одязі довелося сісти ззаду, там, де дрова, а я сіла спереду з ним і з батьком.