Мати не вміла їздити на велосипеді, можливо, не вміла і їздити верхи. Вона купила велосипед, сподіваючись, що їздити на ньому неважко. А тепер не могла знайти нікого, хто б навчив її.
Батько не міг приховати радості. «Жінки не їздять на велосипедах», — казав він. Але мати не поступалася. «Я не хочу бути в’язнем цього дому, — відповідала вона. — Я хочу бути вільною».
Хлопчик спершу думав, що чудово, коли в матері буде свій велосипед. Він навіть уявив собі, як вони втрьох їдуть разом по Тополиній авеню: мати, він сам і його брат. А тепер, чуючи батькові жарти, на які мати могла відповісти тільки затятим мовчанням, засумнівався. Жінки не їздять на велосипедах: а що коли батько має слушність? Якщо мати не може знайти нікого, хто хотів би навчити її, якщо жодна інша господиня в Реюньйон-парку не має велосипеда, тоді, можливо, жінки справді не повинні їздити на велосипедах?
Сама на затиллі будинку, мати пробує навчитися самотужки. Випроставши ноги обабіч велосипеда, котиться схилом до пташиного вольєра. Велосипед нахиливсь і зупинився. Він без рами, тож мати не падає, а тільки дурнувато заточується, стискаючи кермо.
Серце хлопчика навертається проти матері. Цього вечора він приєднується до батькових глузів. Він добре усвідомлює, яка це зрада. Тепер мати цілком самотня.
Але вона й далі вчиться їздити, хоч і невпевнено, хилитаючись, напружуючись, щоб крутити важкі педалі.
Уранці, коли хлопчик у школі, мати їздить до Вустера. Тільки раз він помітив її верхи на велосипеді. На матері біла блуза й темна спідниця. Вона їде додому по Тополиній авеню. Її коси майорять на вітрі. Вона видається юною, наче дівчина, юною, свіжою і загадковою.
Батько, тільки-но бачив її зіпертий на стіну важкий чорний велосипед, одразу брався глузувати. Мовляв, вустерці кидають роботу і стоять та дивляться, як повз них їде жінка на велосипеді. «Крути-крути!» — гукають вони, глузуючи з неї. В цих жартах немає нічого смішного, але хлопчик і батько завжди сміються разом після них. Ну а мати ніколи не дасть якоїсь дотепної відповіді, на це в неї немає хисту. «Смійтеся, якщо хочете», — каже вона.
Потім одного дня, без пояснень, мати припинила їздити на велосипеді. Невдовзі зник і велосипед. Ніхто не сказав ані слова, але хлопчик знає, що вона переможена, її поставили на місце, і знає, що й на нього припадає частина провини. «Коли-небудь я загладжу її», — пообіцяв він собі.
Спогад про матір на велосипеді не полишає його. Вона крутить педалі на Тополиній авеню, тікає від нього, тікає назустріч своєму бажанню. Хлопчик не хоче, щоб вона їхала. Не хоче, щоб вона мала своє бажання. Він хоче, щоб вона завжди була вдома, чекала його, коли він повертається додому. Він не часто ставав поряд із батьком проти неї, бо прагнув усім серцем бути поряд із нею проти батька. Але в даному разі він став на бік чоловіків.
Хлопчик не розповідає матері ні про що. Своє життя в школі він тримає у великій таємниці від неї. Вона нічого не повинна знати, вирішує він, крім того, що з’являється в його табелі за чверть, який має бути бездоганним. Він завжди першим приходить до класу. Його поведінка завжди буде Дуже Добра, його успіхи — Чудові. Поки табель бездоганний, мати не матиме права ставити запитання. Це договір, який він уклав у своїй голові.
А в школі трапляється те, що хлопців б’ють. Таке відбувається щодня. Хлопцям наказують нагнутися і доторкнутися до пальців ніг, а потім їх шмагають лозиною.
У третьому класі він мав однокласника на ймення Роб Гарт, і вчителька надто полюбляла його бити. Вчителькою в третьому класі була дратлива жінка з пофарбованими хною косами, звали її міс Остгюйзен. Батько-мати якось дізналися, що її звуть Марі Остгюйзен; вона брала участь у театральних виставах і ніколи не виходила заміж. Вона вочевидь мала своє життя й за межами школи, але хлопчик не міг уявити його собі. Він не міг уявити собі, що вчитель має життя за межами школи.
Міс Остгюйзен поривала лють, вона викликала Роба Гарта з-за парти, наказувала йому нагнутися і періщила по сідницях. Удари швидко падали один за одним, лозина насилу встигала відскакувати від сідниць. Коли міс Остгюйзен припиняла, обличчя в Роба Гарта паленіло. Але він не плакав, насправді він міг почервоніти тільки тому, що нагнувся. Натомість у міс Остгюйзен важко здіймалися груди, здавалося, ніби вона на грані сліз — сліз, а також інших секрецій.
Після цих нападів некерованої пристрасті увесь клас замовкав і мовчав аж до дзвоника.
Міс Отсгюйзен ніколи не вдалося змусити Роба Гарта заплакати, можливо, саме тому вона так шаленіла над ним і била його нещадно, сильніше, ніж будь-кого іншого. Роб Гарт — найстарший хлопець у класі, майже на два роки старший від хлопчика (він наймолодший); йому здається, що між Робом Гартом і міс Остгюйзен щось діється, і він невтаємничений у те.