Выбрать главу

— Про наше викладання. Про колег і студентів. Іншими словами, говорили про все. Говорили й про себе.

— Кажіть.

— Ви хочете, щоб я розповіла, чи ми обговорювали його твори? Відповідь — ні. Він ніколи не розмовляв зі мною про те, що пише, і я не тиснула на нього.

— Це було десь тієї пори, коли він писав «У серці країни».

— Він саме закінчував цей роман.

— Ви знали, що в цьому романі йтиметься про божевілля, батьковбивство й таке інше?

— Навіть не здогадувалася.

— Ви читали роман до публікації?

— Так.

— Що ви думали про нього?

— [Сміється.] Тут я повинна ступати обережно. Думаю, ви не маєте на увазі мого зваженого критичного судження, думаю, просто запитуєте, як я відреагувала? По щирості, спершу я хвилювалася. Боялася, що знайду себе в книжці в якійсь прикрій подобі.

— Чому, по-вашому, це могло б статися так?

— Бо — принаймні так мені здавалося тоді, тепер я розумію, яка я була наївна, — я вважала, що не можна бути тісно пов’язаною з якоюсь людиною і все-таки викинути її зі свого образного світу.

— Ви знайшли себе в тій книжці?

— Ні.

— Ви були приголомшені?

— Що ви маєте на увазі — чи була я приголомшена, не знайшовши себе в його книжці?

— Чи були ви приголомшені, побачивши, що вас викинуто з його образного світу?

— Ні. Я вчилася. Мене викинули, але й це становило частину моєї освіти. Може, зупинимось на цьому? Думаю, я розповіла вам досить.

— Що ж, я, звичайно, вдячний вам. Але, мадам Деноель, дозвольте мені звернутися з іще одним питанням. Кутзее ніколи не був популярним письменником. Під цим я розумію не просто те, що його книжки не продавали дуже широко. Я маю на увазі ще й те, що публіка ніколи не прийняла його до свого колективного серця. В публічній сфері існував його образ як далекого і сповненого зневаги інтелектуала, і він не робив нічого, щоб розвіяти цей образ. Насправді можна було б навіть сказати, що він заохочував таке сприймання себе.

Ну, я не вірю, що цей образ правильно характеризує його. Розмови з людьми, які добре знали його, розкрили зовсім іншу особу, не конче теплішу за темпераментом, але більш невпевнену в собі, більш збентежену, більш людську, якщо можна вжити це слово.

Я запитую вас, чи могли б ви розповісти про його людський аспект? Я ціную вашу розповідь про його політичні погляди, але чи можете ви розповісти про щось особисте, чим ви були б готові поділитися, щось особисте, що могло б пролити яскравіше світло на його характер?

— Ви маєте на увазі що-небудь, що показало б його в привабливішому, ласкавішому світлі, скажімо, якусь розповідь про його доброту до тварин або до тварин і жінок? Ні, такі розповіді я збережу для своїх мемуарів.

[Сміх]

— Гаразд, одну річ я розповім вам. Вона, може, не така вже й особиста, знову може видатися політичною, але ви повинні пам’ятати, що в ті дні політика пробивала собі шлях усюди.

Один журналіст із французької газети «Libération» приїхав у відрядження до Південної Африки й спитав мене, чи можу я домовитися про інтерв’ю з Джоном. Я пішла до Джона й переконала його погодитися: сказала, що «Libération» — добра газета, а французькі журналісти не схожі на південноафриканських і ніколи не приходять на інтерв’ю, не підготувавшись до нього належним чином.

Ми проводили інтерв’ю в моєму університетському кабінеті. Я подумала, що мені краще бути присутньою, раптом виникнуть якісь мовні проблеми, Джон розмовляв французькою не дуже добре.

Що ж, невдовзі стало зрозуміло, що журналіста цікавить не так сам Джон, як те, що він може йому розповісти про Брейтена Брейтенбаха, що мав тоді клопіт із південноафриканською владою. Адже у Франції тоді дуже цікавилися Брейтенбахом: він був романтичною постаттю, багато років прожив у Франції і мав зв’язки з французьким інтелектуальним світом.

Відповідь Джона полягала в тому, що він не може допомогти: він читав Брейтенбаха, оце й усе, він не знає його особисто, ніколи не зустрічався з ним. Це все було правдою.

Але журналіст, що звик до літературного життя у Франції, де все досить тісно переплетене, не вірив йому. Чому один автор відмовлявся б говорити про іншого автора з того самого дрібного — африканерського — племені, якби між ними не було особистого конфлікту або політичної ворожнечі?