— Так. Спершу вони були стривожені роздмуханою ворожістю до всього англійського, містикою Blut und Boden[69], а потім відсахнулися від ідеологічного багажу, який націоналісти запозичили в правих радикалів у Європі, — наприклад, від наукового расизму, — і політики, зумовленої ним: поліційного нагляду за культурою, мілітаризації молоді, державної релігії й т. ін.
— Отже, загалом ви вважаєте Кутзее за консерватора, антирадикала?
— Так, за консерватора в культурі, так само як і чимало модерністів були консерваторами в культурі, і тут я маю на увазі європейських письменників-модерністів, що правили йому за взірець. Він дуже любив Південну Африку своєї юності, Південну Африку, що 1976 року почала видаватися країною, якої не було ніколи. Задля доказу вам треба лише звернутися до вже згаданої книжки — до «Дитинства», де ви знайдете відчутну ностальгію за давніми феодальними відносинами між білими і кольоровими. Для таких людей, як він, Національна партія з її політикою апартеїду репрезентувала не відсталий консерватизм, а навпаки, новомодну соціальну інженерію. Він увесь був за давню, складну, феодальну соціальну структуру, що так ображала пристойний дух dirigistes[70] апартеїду.
— Ви коли-небудь сперечалися з ним із приводу політичних питань?
— Важке запитання. Де, зрештою, закінчується характер і починається політика? На особистому рівні я сприймала його як надто фаталістичного, а отже, й надто пасивного. Я не здатна відповісти, чи його недовіра до політичної активності виявлялася в пасивності його життя, а чи якийсь природжений фаталізм виявлявся в недовірі до політичної активності. Так, звісно, на особистому рівні між нами існувало певне тертя. Я хотіла, щоб наші стосунки росли й розвивалися, а він хотів, щоб вони лишалися ті самі, без змін. Саме це кінець кінцем і призвело до розриву. Бо, на мою думку, між чоловіком і жінкою не може бути нічого сталого. Ви або піднімаєтесь, або опускаєтесь.
— Коли стався розрив?
— 1980 року. Я покинула Кейптаун і повернулася до Франції.
— А потім ви мали з ним якісь контакти?
— Якийсь час він писав мені. Присилав свої книжки, коли вони виходили. Потім листів уже не було. Я припустила, що він знайшов когось іншого.
— А тепер, озираючись на ваші стосунки, як ви бачите їх?
— Як я бачу наші стосунки? Джон був явним франкофілом, і то належав до тих, хто вірить, що, роздобувши собі французьку коханку, він зазнає найвищого щастя. Від французької коханки слід сподіватися, що вона декламуватиме Ронсара і гратиме на клавесині Куперена, а водночас знайомитиме свого коханця з таємницями кохання у французькому стилі. Я перебільшую, звичайно.
Чи була я французькою коханкою його фантазій? Дуже сумніваюся. Озираючись назад, я тепер бачу наші стосунки як комічні за своєю сутністю. Комічно-сентиментальні. Засновані на комічному засновку. Проте з одним подальшим елементом, значення якого я не повинна применшувати, а саме: Кутзее допоміг мені здихатися поганого шлюбу, і я досі вдячна йому за це.
— Комічно-сентиментальні… У ваших вустах це звучить майже легковажно. Невже Кутзее не справив на вас якогось глибшого враження, а ви — на нього?
— Про те, яке враження я могла справити на нього, я не можу судити. А загалом я б сказала: якщо у вас немає сильної особистості, ви не справите і глибокого враження, а Джон не мав сильної особистості. Я не хотіла видаватися легковажною. Я знаю, він мав багатьох шанувальників, Нобелівську премію не дають ні за що, і, звичайно, ви не були б тут сьогодні і не провадили цих досліджень, якби не думали, що він важливий як письменник. Але, будьмо на мить серйозні, протягом усього часу, поки я була з ним, я ніколи не відчувала, що я поряд із винятковою постаттю, справді непересічною людиною. Я знаю, ці слова жорстокі, але, на жаль, вони є правдою. Я не бачила ніякого спалаху блискавки від нього, яка раптом осявала світ. Або, якщо ті спалахи були, я була сліпа до них.
Я вважала, що Джон розумний, обізнаний, і захоплювалася багатьма його рисами. Як письменник він знав, що робить, він мав певний стиль, а стиль — це вже початок оригінальності. Але не мав ніякої особливої чутливості, яку я могла б виявити, ніякого справжнього вміння прозирати стан людини. Він був просто чоловік, чоловік своєї доби, талановитий, можливо, навіть обдарований, але, по щирості, не велетень. Мені шкода, якщо я розчаровую вас. Інші люди, які знали його, змалюють вам іншу картину, я певна.