Але чому він чинив такий затятий опір? Звідки походив той опір, та відмова визнавати, що кінцева мета освіти — сформувати його відповідно до якогось наперед визначеного образу, бо інакше він не мав би ніякої форми, а животів би в природному стані — дикун, позбавлений спасіння? Тут може бути лише одна відповідь: осередок його опору, його теорія, протиставлена їхньому куйперизму, походили, напевне, від матері. Тим або тим чином завдяки своєму вихованню як доньки євангелістського місіонера, а найімовірніше, завдяки своєму єдиному року в коледжі, року, після якого вона отримала диплом із правом викладання тільки в початковій школі, вона засвоїла альтернативний ідеал вихователя і його завдання, а потім якось передала цей ідеал своїм дітям. Завдання вихователя, на думку матері, полягало в з’ясуванні та розвитку природних талантів дитини, талантів, із якими дитина народилася і які роблять її унікальною. Якщо уявляти собі дитину як рослину, тоді вихователь повинен живити коріння тієї рослини і спостерігати її розвиток, а не обрізати їй гілля й формувати, як чинили послідовники Куйпера.
Але які він має підстави для думки, що, виховуючи його, — і його, і брата, — мати взагалі дотримувалась якої-небудь теорії? Чому правда не повинна полягати в тому, що мати дала їм обом змогу животіти в дикунстві лише тому, що й сама виросла дикункою — вона та її брати й сестри на фермі в Східній Капській провінції, де вони народилися? Відповідь дають імена, як він витягує з закутків пам’яті: Монтессорі, Рудольф Штейнер. Ці імена не означали нічого, коли він чув їх дитиною, але тепер, читаючи про освіту, він знову натрапив на них. Монтессорі, метод Монтессорі — тож ось чому йому давали гратися кубиками, дерев’яними кубиками, які він спершу розкидав по кімнаті, думаючи, що вони на те й зроблені, а потім складав один на один, аж поки вежа (неодмінно вежа!) розвалювалася, і він заводив із відчаю.
Кубики, щоб будувати замки, пластилін, щоб ліпити тварин (той пластилін він спершу намагався жувати), а потім, ще до того, як він доріс до нього, конструктор із дисками, стрижнями, болтами, гайками і кутниками.
«Мій маленький архітектор, мій маленький інженер». Мати покинула світ ще до того, як стало безперечно зрозуміло, що він не стане ані архітектором, ані інженером, а отже, кубики й конструктор не справили своїх чарів, мабуть, так само й пластилін («мій маленький скульптор»). Цікаво, чи мати запитувала себе: «А чи не є цей метод Монтессорі великою помилкою?» І чи не думала вона у свої найпохмуріші миті: «Треба було дати тим кальвіністам сформувати його, мені не треба було підтримувати сина в його опорі»?
Якби ті вустерські вчителі досягли успіху і сформували його, він би, найімовірніше, став би членом їхнього гурту, патрулював би ряди німих дітей із лінійкою в руці й поляскував би нею по партах, проминаючи дітей і нагадуючи, хто господар. Наприкінці дня він і сам повертався б додому до своєї куйперової родини, до добре сформованої покірної дружини і добре сформованих слухняних дітей, вертався б до родини і дому в певній громаді на території батьківщини. І що він має замість цього? Батька, якого треба доглядати, батька, що не здатний подбати про себе, батька, що потихеньку потай курить, потихеньку потай п’є, і батьків погляд на їхню спільну домашню ситуацію безперечно суперечить його баченню: батько, наприклад, вважає, що йому, нещасливому батькові, судилося долею доглядати дорослого сина, бо син не здатний подбати про себе, і це все стає аж надто очевидним, як глянути на його недавнє життя.
Розвинути далі: його власну, доморослу теорію освіти, що має своє коріння в: а) Платона і б) Фрейда; її елементи: а) дисципліну (учень намагається бути таким, як його вчитель) і б) етичний ідеалізм (учитель намагається бути гідним учня); її небезпеки: а) марнославство (вчитель тішиться, що учень обожнює його) і б) секс (фізичні стосунки як шлях навпростець до знань).
Він засвідчив некомпетентність у справах серця; перенос (Фрейдового типу) у клас і повторні невдалі спроби дати йому раду.
Батько працює бухгалтером у фірмі, що імпортує і продає запчастини до японських автомобілів. Оскільки більшість тих запчастин виготовляють не в Японії, а в Тайвані, Південній Кореї і навіть у Таїланді, їх годі назвати справжніми запчастинами. З другого боку, оскільки вони не приходять у фальшованих упаковках виробника, бо ж на них написано (дрібненькими літерами) назву країни-виробника, їх не можна назвати й піратськими запчастинами.