Коли він розмовляє африкаансом, усі життєві труднощі, здається, кудись зникають. Африкаанс — мов примарний футляр, який супроводить його всюди й який йому вільно вдягти на себе й одразу стати іншою особою — простішою, веселішою, з легшою ходою.
Англійцям властива одна риса, яка розчаровує його й якої він не хоче переймати: зневага до африкаансу. Коли вони піднімають брови і зневажливо перекручують вимову слів на африкаансі, немов слово «велд», вимовлене зі звуком «б», становить ознаку джентльмена, він відсахується від них: вони помиляються, ба навіть гірше, просто комічні. Зі свого боку він не робить ніяких поступок, і то навіть серед англійців: вимовляє африкаанські слова так, як їх слід вимовляти, з усіма їхніми твердими приголосними і складними голосними.
У класі, крім нього, є ще кілька хлопців з африканерськими прізвищами. Натомість в африканерських класах немає хлопців з англійськими прізвищами. У старших класах він знає тільки одного африканера з прізвищем Smith, що цілком може бути й Smit; оце й усе. Жаль, але можна зрозуміти: який англієць захоче взяти собі за дружину африканерку й мати африканерську родину, якщо африканерські жінки або дебелі й гладкі, з роздутими грудьми і шиями, мов у ропух, або кістляві й бридкі?
Хлопчик дякує Богові, що мати розмовляє англійською мовою. До батька він і далі відчуває недовіру, незважаючи на Шекспіра, Вордсворта і кросворди. Він не розуміє, чому батько докладає зусиль, щоб бути англійцем тут, у Вустері, тоді як йому було б набагато легше відступити й бути африканером. Дитинство в Принці-Альберті, про яке, як він чує, батько жартує зі своїми братами, вражає його тим, що абсолютно нічим не відрізняється від життя африканерів у Вустері. Воно так само зосереджувалося на битті та оголеності, на фізіологічних функціях, виконуваних перед іншими хлопцями, на тваринній байдужості до приватного життя.
Думка про перетворення на хлопця-африканера з голеною головою й без черевиків завдає йому мук. Це немов ув’язнення, приреченість до життя без приватного затишку. Він не може жити без приватного затишку. Якби він був африканером, йому б довелося щохвилини, щодня і щоночі жити в товаристві інших. Така перспектива йому нестерпна.
Хлопчик згадує три дні в скаутському таборі, три дні своїх поневірянь, свого прагнення, якому всякчас перешкоджали, — знову закрастися в намет і читати книжку.
Однієї суботи батько послав сина купити сигарети. Він має вибір: або їхати всю дорогу на велосипеді до центру міста, де є охайні крамниці з вітринами і касами, або піти до африканерської крамнички поблизу залізничного переїзду, власне, до звичайної затильної кімнати, де прилавок пофарбовано темно-коричневою фарбою і майже нічого немає на полицях. Він обирає найближчий варіант.
Надворі спекотний пополудень. У крамниці зі стелі звисають клейкі стрічки biltong і повсюди літають мухи. Він тільки-но зібрався сказати хлопцеві за прилавком — африканерові, трохи старшому за себе, — що хоче купити двадцять сигарет «Springbok plain», як йому в рот залетіла муха. Він з огидою виплюнув її. Муха лежить на прилавку перед ним, борсається в калюжі слини.
— Sies![25] — кричить хтось поміж інших покупців.
Хлопчик хоче протестувати: «А що я мав робити? Не випльовувати? Ковтнути муху? Таж я ще дитина!» Але пояснення нічого не варті серед тих безжальних людей. Він рукою стирає слину з прилавка і серед несхвальної тиші платить за сигарети.
Згадуючи колишні дні на фермі, батько зі своїми братами знову заговорили про свого батька, «’n Ware ou jintlman!» — кажуть вони, «справжній старий джентльмен», повторюють свою формулу для нього і сміються: «Dis wat hy op sy grafsteen sou gewens het», «Фермер і джентльмен» — і саме такий напис хлопчик хотів би мати на своєму нагробку. Вони сміються здебільшого через те, що батько й далі взував на фермі чоботи для їзди верхи, тоді як решта людей — velskoen, шкіряні саморобні черевики.
Мати, слухаючи їх, зневажливо форкає:
— Не забувайте, як ви боялися його, — каже вона. — Ви боялися запалити сигарету перед ним, навіть ставши дорослими чоловіками.