Партизани йшли від станції геть, через ліс, їх виводив Абрагам Цріні — місце зустрічі за Межирівським тартаком.
Попереду, кроків сто, попід краєм лісу, розвідкою йшов Зілов. Гвинтівку він тримав напоготові. Далі, по двоє в ряд, з гвинтівками за плечима, виступали: Юринчук, Козубенко, Полуник, Макар, Катря, Потапчук, Іванко та ще двоє фронтовиків. За ними їхала тачанка. Стах — шкутильгавий — та Золотар — ще недужий — сиділи верхи на конях. Піркес примостився біля кулемета — обличчям назад.
Сонце пробилося вже крізь пелену, світило тепер у спину. Тінь кожного лежала на дорозі, просто перед ним. І тіні ритмічно похитувалися й перехилялися зліва направо. Шлях лунко порипував під чобітьми. Сніг гостро іскрився попереду на полях. Ліс стояв, вишикувавшися, збоку — тихий, урочистий і пишний. Він немов приймав парад.
Комсомольський батальйон ішов через ліси, степи і доли — і після кожного селища він мав бути більшим ще на одного. Батальйон прямував на північ, на з'єднання з Червоною Армією. На шляхи світитимуть йому і сонце, і місяць, і зорі. Батальйон мав пройти крізь засади, погоні й бої. І він мав прийти в повному складі: чотири роти, шістнадцять взводів, чотириста багнетів — комсомольський батальйон.
1937 р.
ПРИМІТКИ
До тому ввійшла автобіографічна повість видатного українського письменника, Героя Соціалістичної Праці Юрія Корнійовича Смолича «Дитинство», романи «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні», в яких автор талановито і правдиво розповів про своє покоління. Він підкреслював, що «автобіографічні книжки пишуться не про себе, вони пишуться про свого сучасника. Вони розкривають епоху, описують широке коло цієї епохи, сучасників автора» (Смолич Юрій. Перша книга. К., 1951, с. 84).
Окремі епізоди романів, місця, де розгортається дія, дають змогу виявити певну подібність до фактів, обставин життя письменника. І все ж трилогія — це насамперед історія сучасника, який шукає і знаходить своє місце в революції. Художник ніби навмисно заплутує читача (особливо в романах «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні»), наділяючи автобіографічними рисами то одного, то іншого героя.
Спочатку письменник створив роман «Наші тайни» про юність свого покоління (книга написана 1934 р., надрукована в 1936 р.), потім, ніби повертаючись назад, він написав повість про дитинство героя, що доповнює панораму життя його сучасників. «Дитинство» (написано 1936 р., надруковано в 1937 р.) відокремлено від наступних книг значним життєвим матеріалом і часом дії: невелика за обсягом повість охоплює десять років — 1902–1912. Це найбільш автобіографічний твір письменника з описами численних фактів, осіб, подій, які мали місце в реальному житті Ю. Смолича. Роман «Наші тайни» розповідає про тривожні роки в житті країни — 1914-1917-ті, а найбільше епічне полотно — роман «Вісімнадцятилітні»-про буремний 1918-й.
Загалом герої не переходять з роману в роман, хоча деяких з них зустрічаємо в «Наших тайнах» і «Вісімнадцятилітніх». І все ж три книги об'єднані письменницькими роздумами про долю покоління, про шляхи першої генерації української інтелігенції (див.: Піскунов В. Творчість Юрія Смолича. К., 1982, с. 110–183).
Особливо пов'язані між собою романи «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні». Відносно самостійні твори створюють широку історико-епічну картину завдяки хронологічній послідовності глибоко зображуваних подій, одним і тим же героям, спільній композиційній побудові.
Художник поступово переходить від широкого змалювання подій до глибинного проникнення в їхню суть, «Трилогія «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні», — писав Ю. Смолич, — найдорожчі мені мої книжки — я задумував у розмовах з угорським пролетарським письменником Мате Залка, а писав під складною «комбінацією» впливів, цілком усвідомлюваних ще тоді, коли тільки вимріювалось написання цих книжок. Ось ці впливи — Короленко — «История моего современника», Гарін — «Детство Темы», «Гимназисты», «Студенты», «Инженеры», Толстой — «Детство», «Отрочество» і «Юность» (Смолич Юрій. Розмова з читачем. К., 1953, с. 236). Не випадково ці твори згадуються у трилогії. 1 все ж найсильнішим був вплив автобіографічної трилогії Максима Горького.
Трилогія «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні» не є завершеним циклом. Письменник мріяв створити епопею про своє покоління, про що й писав у книзі «Розмова з читачем» (с. 154–155): «Це тільки перші три книги з вимріюваної епопеї про моє покоління… Я хотів би описати — і тільки тоді вважатиму, що виконав мій письменницький обов'язок, — становлення мого покоління на грані нової епохи і його боротьбу за нову епоху, нові форми життя. В дні Жовтневої революції моєму поколінню було сімнадцять-вісімнадцять років. В дні початку Великої Вітчизняної війни — стільки ж, ба й більше років було дітям людей мого покоління. Сьогодні внуки мого покоління — в одному віці з героями трилогії, коли вони з'явились на її перших сторінках. Саме цим — показом початку життя наших внуків — я б хотів закінчити цикл романів про моє покоління. Цикл людського життя». Проте цим намірам уже не судилося здійснитися.