Появу трилогії схвально зустріла критика, письменник одержував велику кількість листів. Тому навіть після виходу трилогії у світ Юрій Смолич продовжував працювати над нею, чуйно прислухаючись до зауважень професійної критики та читачів і враховуючи їх. Оскільки великий архів письменника і, зокрема, всі підготовчі матеріали для написання трилогії, автографи, чернетки загинули під час тимчасової окупації фашистами Києва, текстологічну історію трилогії можна простежити в межах першодруків і наступних видань, а також завдяки свідченням, які залишив письменник у різних книгах (Я вибираю літературу. 1970; Розмова з читачем; Разговор с читателем и писателем. M., 1960).
Твори подаються за останніми прижиттєвими публікаціями. У примітках дається історико-літературний та реальний коментар. Авторські примітки, що наводяться беззастережно в посторінкових виносках, переклади іноземних слів і виразів (з ремаркою Ред.) позначені зірочками. Історичні події, імена та назви, що коментуються, нумеруються в межах розділу. Том завершує пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів та виразів.
ДИТИНСТВО
Вперше надруковано під заголовком «Вершник без голови» у журн. «Радянська література», 1937, № 4, с. 69–119; № 5, с. 60–116.
Окремим виданням вийшло у видавництві Держлітвидав: Смолич Юрій. Дитинство. К., 1937, російською мовою у вид.: Смолич Юрий. Детство. Повесть. Перевод с украинского В. Тарсиса. М., Гослитиздат, 1937.
У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 148, од. зб. 125) зберігаються машинопис повісті з правками Ю. Смолича, а також російський переклад роману, зроблений П. Б. Зенкевичем у 1936 р.
Повість за змістом передує роману «Наші тайни», написаному в 1934 р. І виданому в 1936 р. Ю. Смолич згадує, як створювалася книга. Влітку 1936 р. він жив у с. Білики на Полтавщині, де й познайомився з Мате Залкою (1896–1937) — угорським письменником, який під ім'ям генерал Лукач брав участь у національно-революційній війні іспанського народу 1936–1939 рр. І загинув у бою. Саме в цей час Мате Залка закінчив роман «Добердо», а Ю. Смолич — «Дитинство». Письменники читали один одному свої твори, висловлювали зауваження. Як свідчить Ю. Смолич, перші правки рукопису були зроблені після критики Мате Залки. «Дитинство» сподобалось угорському письменнику, «… він побачив у повісті злам у моїй творчій роботі. Він зразу відзначив, що після всіх попередніх шукань в цій повісті міцнішає стиль реалізму… Мате вимагав від мене, щоб повість була продовжена, щоб я написав хронологічний цикл повістей, який би висвітлював життя мого покоління і початком якого і мала стати повість «Дитинство» (Смолич. Юрій. Розмова з читачем, с. 60).
Повість викликала схвальну оцінку преси і багато захоплених читацьких відгуків. Однак рецензенти робили автору й закид у тому, що він невиправдано вкладав в уста трирічного Юри роздуми про філософські проблеми буття, що в його героєві дивує «поєднання крайньої тямучості з дивовижною наївністю» (Скульський Г. Доля героїв. К., 1941, с. 76) тощо. Письменник уже в наступному виданні врахував ці зауваження. «З виходом у світ книги, — зазначав Ю. Смолич у листі до читача Чумаченка, — не закінчується робота над нею автора. Тільки письменник працює над нею не сам, а спільно з читачем… Письменник удосконалює свою майстерність, поглиблює свій світогляд, бачить в житті нове або й усвідомлює, що він невірно вирішив у книзі якесь питання, отже, — виправляє свою помилку. Читач також вносить свій присуд книзі, вимагає іншої інтерпретації фактів та явищ життя. Критик звертає увагу письменника на те, якою мірою художнє перетворення ідей відповідає самим ідеям. А головне — час, сам невблаганний час виступає найсуворішим і безкомпромісним критиком книги» (Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 140).