— ...але давайте сподіватись, що вона погодиться. Дейзі, ти вийдеш за мене заміж?
Запала тиша. Товстун Чарлі дивився на Дейзі, сподіваючись, що вона зрозуміє і підіграє.
Дейзі кивнула.
Гості зааплодували. Оце було справжнє шоу. Співачка, пані метрдотель та кілька офіціанток збіглися до столу, поставили Дейзі на ноги та витягли на середину сцени. Вони підштовхнули її до Товстуна Чарлі, і поки гурт грав «Я дзвоню лиш сказати, що кохаю» Стіві Вандера, він обійняв її рукою.
— У вас є для неї обручка? — спитала співачка.
Чарлі сягнув рукою в кишеню.
— Ось, — сказав він Дейзі. — Це тобі.
Він обійняв її та поцілував. Якщо когось застрелять, подумав він, це станеться зараз. А тоді поцілунок скінчився, і люди тиснули йому руку й обнімалися — один чоловік, що був тут, як він сказав, заради музичного фестивалю, наполягав на тому, щоб дати Товстунові Чарлі свою візитівку, — а Дейзі тримала лайм, який він їй тицьнув, із дуже дивним виразом обличчя; а коли Чарлі знову глянув на столик, за яким вони сиділи, Ґрем Коутс уже зник.
Тринадцятий розділ, який для декого виявляється нещасливим
тахи роз'ятрилися. Вони каркали, кричали й щебетали на верхівках дерев. Він наближається, подумав Павук і вилаявся. Він був знесилений і змучений. У ньому нічого не лишилося, крім утоми й виснаги.
Він уявив, як лежить на землі і його зжирають. Загалом, вирішив він, це паршивий варіант. Він навіть не був певен, що зможе відростити печінку, але точно знав: що б там його не переслідувало, воно не планувало зупинятися на самій лише печінці.
Павук почав смикатися на жердині. Порахував до трьох, а тоді якнайкраще і якнайсильніше шарпнув обидві руки до себе, щоб вони натягли мотузку і висмикнули жердину; знову порахував до трьох і зробив те саме.
Результату було стільки ж, як якби він намагався перетягти гору через дорогу. Один, два, три... ривок. І ще раз. І ще раз.
Він замислився, чи скоро прийде звір.
Один, два, три... ривок. Один, два, три... ривок.
Він чув, як десь хтось співав, і пісня змусила Павука посміхнутися. Він знову забажав, щоб у нього був язик: він висолопить його перед тигром, коли той нарешті заявиться. Ця думка надала йому сил.
Один, два, три... ривок.
Жердина піддалась і ворухнулась у нього в руках.
Ще один ривок — і вона вийшла із землі, гладенько, наче меч, що виковзнув із каменя.
Павук притягнув до себе мотузки і взяв жердину в руки. Вона була майже в метр завдовжки. Один кінець загострили, щоб увігнати в землю. Занімілими руками Павук виштовхнув її з петель мотузки. Пута даремно теліпалися на зап'ястях. Він зважив жердину в правій руці. Згодиться. Він знав, що за ним стежили, стежили вже деякий час, наче то кіт спостерігає за мишачою ніркою.
Звір наближався до Павука безшумно, чи то майже безшумно, підкрадаючись, ніби тінь удень. Єдиним порухом, що його помічав Павук, було нетерпляче помахування хвоста. Без нього це могла б бути статуя чи піщаний насип, що скидався через гру світла на жахливого звіра, бо шкура його була піщаного кольору, а незмигні очі блищали зеленню зимового моря. Морда була жорстокою мордою пантери. На островах будь-якого великого кота кличуть Тигром. А це був кожен великий кіт, що коли-небудь існував — більший, зліший, небезпечніший.
Кісточки в Павука були досі зв'язані, й він заледве міг ходити. Долоні і ступні поколювало. Він пострибав із ноги на ногу, вдаючи, ніби робить це навмисно, виконуючи танок залякування, а не тому, що стояти боляче.
Він хотів присісти й розв'язати ноги, але не наважувався відвести очі від звіра.
Жердина була важкою й товстою, але закороткою для списа і надто незручною та великою, щоб бути чимось іншим. Павук тримав її з вужчого, загостреного кінця, і позирав удалечінь, у бік моря, навмисне не дивлячись прямо на тварину й покладаючись на периферійний зір.
Що вона там казала? Ти скавучатимеш. Рюмсатимеш. Твій страх розпалюватиме його.
Павук почав рюмсати. Потім поскавучав, як поранене цуценя, загублене, повняве і самотнє.
Миттєвий порух піщаного кольору, зашвидкий, щоб зауважити обриси зубів та пазурів. Павук якомога сильніше змахнув жердиною, ніби бейсбольною битою, відчувши, як та з утішним глухим стуком зустрічається з носом звіра.
Тигр зупинився, витріщився на Павука, ніби не вірячи своїм очам, а тоді з глибини його горлянки пролунав жалібний рик, і на негнучких ногах звір пішов назад туди, звідки прийшов, до чагарника, так ніби в нього була важливіша зустріч, від якої він хотів би відкараскатися. Він ображено позирнув на Павука через плече — поглядом тварини, якій боляче, тварини, що повернеться.
Павук дивився, як звір іде.
Тоді, присівши, розплутав і розв'язав свої кісточки.
Трохи непевними кроками він рушив уздовж краю скель, плавно спускаючись униз. Скоро шлях йому перетнув струмок, що збігав із краю скелі блискучим водоспадом. Павук став на коліна, склав долоні та почав пити прохолодну воду.
Потім він почав збирати каміння. Добрі каменюки розміром з кулак. Він складав їх докупи, ніби сніжки.
— Ти майже нічого не їла, — мовила Розі.
— Їж ти. Підтримуй сили, — відповіла матір.— Я трохи скуштувала того сиру, мені достатньо.
У підвалі було холодно і темно. Але не так темно, щоб очі могли звикнути. Тут не було світла. Розі обійшла підвал по периметру, проводячи пальцями по каменю, побілу та розкришеній цеглі, шукаючи чогось помічного, і не знайшла.
— Ти раніше їла, — зауважила Розі. — Коли тато був ще живий.
— Твій тато теж їв, і бачиш, до чого це призвело? Серцевий напад у п'ятдесят один рік. Що це за світ такий?
— Але він любив їжу.
— Він любив усе, — гірко озвалась матір. — Він любив їжу, любив людей, любив свою доньку. Любив готувати. Любив мене. Що це йому дало? Тільки ранню смерть. Ти не повинна отак любити, я тобі казала.
— Так. Мабуть, казала.
Розі пішла на голос матері, тримаючи руку перед обличчям, аби не врізатися в один із металевих ланцюгів, що звисали посеред приміщення. Дівчина наштовхнулася на кістляве плече матері й обійняла її.
— Я не боюся, — сказала Розі у темряві.
— Тоді ти з'їхала з глузду.
Розі відпустила матір і рушила назад на середину підвалу. Раптом пролунав скрип. Зі стелі посипалися пил і розпорошений тиньк.
— Розі? Що ти робиш?
— Розхитую ланцюга.
— Будь обережна. Якщо той ланцюг відпаде, тобі проломить голову, не встигнеш і оком змигнути.
Донька не відповідала.
— Я казала тобі, ти з глузду з'їхала.
— Ні, — мовила Розі. — Я просто більше не боюся.
Над ними в будинку хряснули вхідні двері.
— Синя Борода вдома, — зазначила матір.
— Знаю. Я чула. І все одно не боюся.
Люди все плескали Товстуна Чарлі по спині та купували йому напої з парасольками; на додачу він зібрав п'ять візитівок від людей із музичної індустрії, які були на острові заради фестивалю.
Скрізь довкола люди йому посміхалися. Він обіймав рукою Дейзі і відчував, як дівчина тремтить. Вона приклала губи йому до вуха:
— Ти геть схиблений, знаєш про це?
— Але ж спрацювало, правда?
— Ти не перестаєш дивувати.
— Ходімо. Ми ще не закінчили.
Чарлі протиснувся до пані метрдотеля:
— Перепрошую... Тут була пані. Поки я співав. Вона зайшла і налила собі в горня кави, отам ззаду, на барі. Куди вона пішла?