Він знову похитав головою. Повернувся до столу, сів навпроти Марти.
— Я не збираюся тебе «вербувати». Я хочу зробити тобі ділову пропозицію. Ми укладемо цілком офіційний контракт, для початку — скажімо, на пару місяців, а якщо захочеш — подовжимо. Умови прості: ти допомагаєш мені й моїм колегам шукати кістки, я — допомагаю тобі. На ці пару місяців твоїй мачусі підвищать зарплатню, батькові почнуть виплачувати пенсію. Також я особисто переговорю із паном Вакенродером — впевнений, він піде нам назустріч і ти зможеш навчатися за особливою програмою. Все це — без розголосу, звісно: люди зараз знервовані, реакція може бути різною, а всім усе не поясниш, на жаль. Та й не час іще.
Хаустхоффер знову закурив, і на пару секунд Марті здалося, що в напівтемряві помаранчевим сяє не тільки кінчик його сигарети, але й його ніздрі, очі, язик.
— Ясна річ, все це очевидні речі: гроші, менша завантаженість. В останньому ми зацікавлені більше, ніж ти, — з урахуванням відряджень, у які тобі доведеться їздити. Головне: після трьох-чотирьох місяців плідної праці я гарантую тобі вступ до будь-якого вишу країни без іспитів, просто за співбесідою. А якщо завдяки твоїм зусиллям у нашому розпорядженні опиниться по-справжньому великий і цільний фрагмент — наприклад, череп чи тазовий пояс, — я особисто подбаю про те, щоб тебе прийняли до Академії імені Амвросія-Печерника. Факультет прикладної остеології тебе влаштує? Чи віддаєш перевагу вербалістиці? — Він видихнув дим і спрямував на Марту два пальці із затиснутою між ними сигаретою: — Але в цьому випадку тобі все-таки доведеться зайнятися навчанням, і серйозно. Не знаю, чи зможеш поєднувати… Хоча, — обірвав він себе, — це я надто забігаю вперед. Отже, що скажеш?
— Мило. Ні, правда: мило. Могли одразу пригрозити, та ні, тільки натякнули — і далі вивалили цілу гору пряників. А якщо я відмовлюся? В хід піде батіг? Пригадаєте про речові докази, про карну відповідальність за переховування кісток? Що там іще? Та зачекайте — я ж типу щойно врятувала всю школу від вибуху. Мені там за це жодних пундиків не передбачено? Пом’якшувальні обставини, оце все?
Хаустхоффер, не дивлячись, потягнувся до чашки, струсив у неї попіл, а потім двома пальцями трохи покрутив її, вирівнюючи за якоюсь лише йому видною віссю.
— Ненавиджу, — сказав він тихо. — Ненавиджу це відчуття: коли домовитися по-людськи не виходить і тобі доводиться погрожувати. Ні, Марто Баумгертнер, я не використовуватиму проти тебе речові докази. Я не здам тебе єгерям. Я зателефоную репортерам і виведу тебе до них. Скажу, що для мене ти завжди була взірцем унікальних моральних якостей, залізної волі, непорушних принципів. А потім я піду, Марто. А ти залишишся. Ти ходитимеш до школи, зубритимеш відповіді на випускні тести. І житимеш серед людей, які вирішать, що весь цей час ти нам допомагала — а може, й далі допомагаєш. Подумай про це.
Він різко підвівся, обійшов стіл і розчахнув двері:
— Хвилин десять тому я попросив принести дві кави. І де?.. Ні, пане Вегнер, я би просив вас зараз не…
— Даруйте, пане Хаустхоффер, але я мушу побачити її й упевнитися, що все гаразд! У неї напевно шок — після всього, що сталося! І я розумію, що ви при виконанні, вам треба було розібратися… в чому ви там хотіли розібратися… але вона під моєю відповідальністю, і я… те, що ваші люди мене не пропускають…