Цієї миті у Марти за спиною закалатав дзвін. Дивно, раніше вона ніколи не чула, щоб дзвони били у такій тональності. Не величній — метушливій, нав’язливій.
Та й церкву ж давно зруйнували, нема чому там калатати.
— Не відволікайся, будь ласка! Ти всю ніч думала про ті мої слова, а тепер раз за разом намагаєшся змінити тему. Почнемо з твого батька… Можеш сміливо давати йому варення, не зашкодить. І оскільки я готувала його за особливим рецептом, вистачить надовго.
— Чого це раптом ви вирішили мені допомогти?
— «Раптом»! — похитала головою пані Ліза. — Наче я тобі раніше шкодила.
— Але ви знищили книгу. І з батьком… ви так і не сказали, як його оживити.
— Тр-р-р-р-бом! Тр-р-р-р-бом! — вкрадливо сказав дзвін у неї за спиною.
— Я знищила те, що належало мені, любонько, — нагадала пані Ліза. — А побіжно позбавила тебе необхідності давати пояснення єгерям. Цього разу вони шукали дещо інше, але заборонена книга, на додачу — спотворена… Навіть колишній коханець твоєї мачухи не допоміг би.
— Звідки ви знаєте?!..
Пані Ліза похитала головою:
— Ти вдивлялася у відьму і тепер запитуєш, звідки вона знає про тебе те чи інше? Чи не помилилася я в тобі, любонько? Та менше з тим. Поговоримо про твого батька. Ти досі хочеш його оживити?
— А ви б не хотіли?
— Ти хочеш його оживити?
Марта відкрила була рот, але так нічого й не сказала.
Згадала те, про що вчора розповідав батько. І як він тримав ніж.
Пані Ліза посміхнулася:
— От бачиш, це не настільки й складно: подумати до того, як сказати. Сподіваюся, ти це запам’ятаєш. Тому що ми підходимо до другої частини нашої бесіди. До того, про що ти хотіла дізнатися і про що захочуть дізнатися інші. І до того, що вони запропонують тобі взамін. Бо бачиш, любонько…
— Тр-р-р-р-бом, тр-р-р-р-бом!..
— Це не дзвін, — здогадалася Марта.
— Не відволікайся! Ми й так витратили надто багато часу. У мене його вдосталь, у тебе — ні. Досить шукати те, що було в тебе під самим носом, — поміркуй краще про те, для чого тобі це потрібно. І коли до тебе прийдуть і запропонують…
— Тр-р-р-р-бом! — настирливо сказала мобілка.
І Марта прокинулася.
Якийсь час вона лежала на ліжку, тупо дивилася у стелю й запитувала себе, що ж хотіла сказати прабабця Чепуруна.
А потім подумала: та до біса, завтра поїду й запитаю, знайшла чим голову собі сушити!
Вона вхопила мобілку, щоб остаточно вирубити все, навіть віброрежим. Народ геть охрінів, надсилає спам уже по ночах. Ну, що в нас там — «таксі Тягништовхай завжди і в будь-якому напрямку» чи «безкоштовна піцца з Тернових Валів при замовленні від трьох тисяч»?
«Ти як, у порядку?» — писав Віктор. І ще: «Щойно повідомили в новинах: Штоца оголосили в розшук. Будь обережніша, щось відбувається. Щось дуже паскудне». А потім: «У стрічці пишуть: були обшуки, судячи з усього — хтось навів. Вилучають к-ки».
Вона набрала: «Спиш?» — відправила.
І він майже одразу передзвонив.
— У тебе все гаразд? — спитав стривоженим голосом. — Я тільки повернувся до міста, а тут такі новини.
— Вони сьогодні всіх перевіряли на в’їзді-виїзді. — Марта сіла на ліжку, підіткнула подушку. — Із собаками. І здається, там усе дуже серйозно.
— Ну, значить, добре, що я приїхав ні з чим! — Вона просто бачила, як він усміхається. От же ж: ніколи не падає духом і не здається. І звідки він такий узявся!.. — Схоже, там уже хтось до мене побував, зовсім нещодавно. І якщо врахувати нинішні обшуки…
— Тільки не кажи, що все припиняєш! Чи що відстороняєш мене — типу я дрібна і ти не хочеш мене підставляти.
— Але Марто, я й правда не хочу тебе підставляти. Ти… Я… Розумієш, усе це й так надто неправильно.
— Якщо злякався чи просто вирішив мене позбутися — так і скажи.
Заборонений прийом, вона це розуміла. Але якого біса!..
— Мова ж не про те, щоб зовсім усе припинити. Я… чорт, та мені просто бракуватиме розмов із тобою! Але з пошуками кісток зробимо паузу. Нічого не кажи, будь ласка, — мені самому знаєш як шкода! Лишилося півкроку, розумієш? Але без сировини — це як стояти на пероні, від якого хвилину тому від’їхав потяг. Не важливо, скільки лишилося — все одно не наздоженеш.
— Зачекай…
— Ні, Марто, тут нам нема про що говорити. Жодних пошуків. Навіть якщо ти щось знайшла у Чурянах… Марто?