Чепурун закотив очі й похитав головою.
— «Употужнилися»?! Це що взагалі? Ні, все, більше ні слова, а то я зараз помру з нудьги — і врахуй, будь-який суд світу визнає тебе вин-ною!
— Рамку поставили через Штоца, — сказав Гюнтер, що стояв попереду.
— Точно, — підтримав його старший Кірик. — Він не просто дивний був. Він говорив усяку муть. А може, й не тільки говорив.
— В сенсі? — уточнила Ніка. Вона підійшла — розпашіла, засапана — запізнювалася, а урок отот мав початися. Їй, подумала Марта, пасує ця помада, хоча Ропуха знову ж лютуватиме. — Що значить «не тільки говорив»? Як ви взагалі можете думати, що Штоц — зрадник! Якщо він тебе, Хойслере, поставив на місце…
Гюнтер усміхнувся:
— «Поставив»! Що ти взагалі розумієш! Хоча ви ж усі зазираєте в рот своїй покручці Баумгертнер, про що з вами розмовляти.
— А ну повтори, — тихо сказав Чепурун.
— Та скільки завгодно. — Гюнтер похитав головою. — Люди, ви взагалі мізки б увімкнули: хто був головним улюбленцем у Штоца? Вона. На кого працював Штоц? І проти чого паскудненько так увесь час проходжався? Проти наших — і за песиголовців! І її вчорашній пост у групі: типу, сидіть по домах, на вулицю не суйтеся — він взагалі про що, по-вашому? Звідки в тебе інфа, га, Баумгертнер? Мовчиш? А може, від Штоца? Щоб йому простіше було звалити? А перед тим, як звалити, дещо влаштувати в місті.
Ніка покрутила пальцем біля скроні:
— Ти мариш, Хойслере?
— Нічого він не марить, — сказав старший Кірик. — Рамку не просто так поставили. І обшуки вночі були теж не випадково. Шукають бомбу.
Аделаїда прикрила долонею рот:
— Невже атомну?!
— Може, й атомну.
— Сратомну! — сказав Чепурун. — І з теми, Хойслере, з’їжджати не треба. Баумгертнер — мій друг, ще раз почую, що називаєш її по-кручкою…
Гюнтер підняв руки:
— Та не питання. Не подобається — давай використаємо інший термін. Як там Ропуха казала це називається? Продукт міжвидового схрещування? Гібрид? Так буде норм, Баумгертнер? Все суто по-науковому, погодься. І що все-таки з інфою, га? Звідки вона в тебе з’явилася — так вдало?
— Не твоя собача справа, Хойслере. — Марта стримувалася з останніх сил, щоб не дозволити тій киплячій, жовто-багряній люті, що клекотала в ній, — не дозволити цьому ядучому вариву вирватися назовні. — Якщо це все, що можеш сказати, краще стули…
— Народ, чого стоїте? Дзвінок от-от, давайте, та ні, я після вас, учитель на урок не запізнюється, а затримується, мені точно від пана Вакенродера нічого не буде. — Віктор мав просто чудовий вигляд: чи то кілька днів на свіжому повітрі так подіяли, чи то… Він по-старомодному відкланявся, пропускаючи вперед Аделаїду, підморгнув Чепурунові й Марті з Нікою, а Гюнтера поплескав по плечу: — Чув, ти цікавишся біологією. Перекажу пані Фрауд, їй якраз потрібні були волонтери, щоб нарити черв’яків для уроку.
Все якось розрулилося само собою, хтось засміявся, дивлячись, як, роззувшись, балансує на одній нозі Чепурун, хлопці витріщалися на Аделаїду (Вегнер — не витріщався!), потім справді продзвенів дзвоник, і всі без особливого поспіху рушили у клас — сьогодні перший урок був у пані Форніц, а та ніколи не приходила вчасно…
От тільки Марта розуміла: насправді нічого не розрулилося. Все тільки починається. Вона бачила, як слухали Гюнтера в черзі. Як оберталися подивитися на них. Як кивали й перешіптувалися.
Напевно за кілька уроків про цю його версію («Баумгертнер — улюблениця зрадника Штоца») знатиме вся школа — крім, звісно, вчителів. А до вечора Марта для всіх буде поплічницею, яка, аякже, особисто допомогла створити бомбу.
Вона й правда на це чекала. Та все одно сторопіла, коли на великій перерві, вже виходячи з їдальні, Чепурун спитав:
— Слухай, а для якого проекту Штоцу потрібні були кістки? І коли він встиг тебе цим привантажити?
— Особливо якщо врахувати, — нагадав Стеф, — що він спершу щез, а потім поводився незрозуміло як.
Потім Марта намагалася розібратися, що ж її так зачепило. Слова Стефа чи його недбалий, трохи поблажливий тон?
А може, просто накопичилося — а ця розмова виявилася останньою краплею?
— Щодо «щез, а потім поводився незрозуміло як» тобі видніше, — відрізала вона. — Останнім часом тільки на уроках і з’являєшся — та й то через раз. Хоча для того, хто в кінці чверті планує перебратися до Булавська, воно й логічно: навіщо даремно витрачати час, правильні оцінки тобі все одно намалюють, а старих друзів із собою не забереш, краще одразу відвикати.