Обсмикавши на собі новенького піджака, Микола встав, пройшовся класом. Коло передньої парти, що біля учительського стола, зупинився.
На цій парті, як і торік, сиділи нерозлучні подруги Оля Шинкаренко і Світлана Коломієць. Оля любила зазирати у класний журнал і перед початком уроку чатувати біля дверей — виглядати вчителя. Світлана ж трохи короткозора, але соромилась носити окуляри і завжди сідала на першу парту. Сьогодні вони прийшли до школи в однакових квітчастих хустках, які привезли з Криму, де разом відпочивали в піонерському таборі.
Дівчата стиха розмовляли між собою.
Микола прислухався.
— А ота молоденька який клас учитиме? — спитала Світлана Коломієць.
— То ботанічка. Буде замість Ірини Тимофіївни.
— Га-арна… Зачіска, як у артистки.
— Знаєш, як її звати? Валентина Михайлівна. Я вже з нею познайомилась.
Дівчата озирнулися — чи не чує їх хто-небудь. Побачили Миколу, перейшли на шепіт.
— Годі вам, сороки! — підступив до дівчат і зірвав у Олі з голови хустку.
— Віддай, Петренко, віддай! — погналася вона за ним. Микола підбіг до своєї парти, став на лаву, запнувся хусткою.
— Стре-ке-ке, стре-ке-ке, — передражнив Олю, та так схоже, що весь клас вибухнув сміхом.
Пролунав дзвінок.
Оля подалася до дверей.
Микола швиденько сів за парту. Але хустку не знімав, лиш розправив на грудях кінці, щоб вони закривали сорочку й вилоги на піджаку.
— Іде! Новенька! — повідомила Оля і кинулась на своє місце.
Одразу набрала такого вигляду, нібито й не вона щойно зазирала в щілину.
За хвилину відчинилися двері, і, на Миколине та Сашкове здивування, до класу зайшла — хто б ви думали? — ота незнайомка, з якою вони влітку стрілися біля колгоспного саду. Спершу хлопці подумали, що це якесь непорозуміння. Не може такого бути, щоб оця молоденька дівчина була вчителькою. Але ж усі встали (Микола з Сашком теж підвелися), а вона підійшла до стола, оглянула клас і стиха привіталася:
— Добрий день!
— До-обри-ий де-ень! — хором відповіли учні.
— Сідайте.
Миколі й Сашкові хоч під парту ховайся!.. Вони згадали і як яблука крали, і як розповіли їй, що кота в клас приносили та учительський стіл часником натирали. А Микола на додачу ще й сигарети при ній курив.
Вчителька почекала, доки учні всілися й перестали грюкати партами, доки стих шепіт, тоді глянула на Миколу, на Світлану, сказала:
— Одразу хочу з вами домовитися, дівчата. У класі треба знімати хустки, нехай вони будуть і найгарніші. Бачите, хлопці ж сидять без картузів. І ви познімайте.
Світлана зняла.
— А ти чому не знімаєш? — спитала Миколу; вона не впізнала його, прийняла за дівчину.
— У неї вуха і зуби болять, — кинув дотепа Олег.
Учні не втрималися, зареготали.
— Нічого, зараз тепло.
Микола не поспішаючи стягнув із голови хустку, зібгав її і кинув Олі на першу парту.
Вчителька лише неголосно кашлянула.
— Давайте спершу познайомимось, — сказала. — Мене звати Валентиною Михайлівною. Викладатиму я у вас ботаніку, а також буду вашим класним керівником. З деким із вас я вже трохи знайома, — вона поглянула на парту, де сиділи, опустивши очі, Микола і Сашко. Учні теж повернули туди голови. — Сьогодні перший урок у нас буде організаційний. Виберемо старосту класу, санкомісію, сядемо зручніше. Дівчата, бачу, позаймали кращі місця, а хлопців вигнали на задні парти. Це несправедливо! — говорила так, мовби й справді вірила в те, що дівчата скривдили хлопців.
Вона розкрила класний журнал.
— Антонюк Олександр.
— Я, — підвівся Сашко.
Його майже не було видно на задній парті.
— Тобі, Антонюк, доведеться пересісти ближче. Не бачитимеш, що на дошці писатимуть.
— Нічого, я під себе книжки підкладатиму. Учні знову засміялися. Посміхнулась і вчителька.
— Хіба ти не знаєш, Антонюк, для чого книжки?
— Ох і метка!.. — прошепотів Микола Сашкові, коли той сів. — Там, біля саду, сама не призналася, хто така, нас тільки випитувала. Ну й влипли ми!.. Ще почне перед класом вичитувати, розкаже вчителям, директорові…
Він так розхвилювався, що навіть не почув, коли вчителька назвала його прізвище. Схаменувся, коли Сашко стусонув його кулаком під бік. Схопився розгублений, зніяковілий.
— І тобі, Петренко, мабуть, треба сісти ближче, бо ти звідти нічого не чутимеш.
Закінчилося тим, що Миколу посадили поряд з Олею Шинкаренко, Сашкові вчителька звеліла сісти із Світланою Коломієць: на першій парті обом буде добре видно і вчителя, і дошку.