Прочитавши листа, бригадир передав його Миколі і Сашкові. Учні дружно зааплодували.
Тоді хлопцям хоч-не-хоч, а довелося виступати на піонерському зборі.
Розповідаючи про свої поїздки на станцію, вони не забули і тієї історії, як піймалися з Сергієм на обмані. Усі посміялися та й годі.
З хлопцями помирилися Микола й Сашко, забувши про колишні кривди і образи. Тільки із Шморгуном Олегом і далі ворогували. Після того, як батька піймали на крадіжці і правління колгоспу прибрало його з саду, Олег став якийсь вовкуватий і дратівливий. Окрім Світлани Коломієць, ні з ким не дружив. Шестикласників неабияк дивувала та їхня дружба. Що спільного між Олегом і Світланою? Вона добра, лагідна, відмінниця, а він — пряма її протилежність. Ну, та нехай дружать, може, й Олег біля неї подобрішає, почне краще вчитися.
Микола з Сашком намагалися не зачіпати Олега, та все одно не могли уникнути сутичок із ним.
Перед Новим роком, коли випав сніг і вдарив мороз, учитель фізкультури Петро Денисович запропонував учням впорядкувати при школі ковзанку: розчистити від снігу майданчик і залити його водою. Любителі покататися на ковзанах охоче погодилися. Зібралися в суботу після уроків і під керівництвом учителя зробили все так, як він і казав.
Ковзанка замерзла швидко, тільки залили, а вже зверху й льодком взялася. Ще Петро Денисович не встиг навіть гумовий шланг сховати, яким поливали майданчик. Шланг простягнувся аж до ганку школи, довгий, покручений, схожий на гадюку.
Навколо ковзанки з’юрмилися школярі. Не хотілося розходитись додому, хоч робота була закінчена. Де ж таки, з самого обіду товклися, скільки снігу поповергали, і тепер піти, не дочекавшись, поки замерзне? Треба хоч по разу проїхатися. Звичайно, не на ковзанах, а так — на підошвах.
— Дивіться, вже й пальцем не проб’єш, — присів навпочіпки біля льоду Олег, червонощокий, у кожусі, кудлатій шапці-вушанці, коротеньких модних чоботах.
— А ти не бий! — підступив до нього Микола.
— А то що? — зверхньо і презирливо запитав Олег.
— Та нічого. Займатимеш — бубну виб’ю. — Миколі врешті-решт урвався терпець. Олег сам нічого не робить й іншим заважає. То насміхається з хлопців, то до дівчат в’язне.
— Ти виб’єш бубну? — аж підскочив Олег.
— А то ж хто? — не здавався Микола. — Матір на поміч не покличу.
— Знаєш що? Ти легше, а то як розсерджуся, тоді…
— Що тоді?
— Ось бачиш щоі — і Олег ударив підбором чобота об лід.
Тоненька крижана поверхня тріснула, наче шибка у вікні, і на лід хлюпнула вода.
Від несподіванки Микола якусь мить стояв нерухомо. Тоді рвонув до школи.
— Зараз я тобі розсерджусь… — шепотів, біжачи.
Всі гадали — подався за Петром Денисовичем. Аж ні — відкрутив біля ганку кран, на який усе ще був натягнутий кінець шланга. Коли вода побігла, шланг заворушився, засичав і ще більше став схожий на гадюку.
Олег догадався про Миколин намір і хотів наступити на шланг, та не вдалося.
— Кажи, займатимеш ковзанку? — підступив Микола, тримаючи в руках розплеснуту на кінці металеву трубку шланга, з якої бив сильний струмінь.
— Спробуй тільки облити, — застеріг Олег. — Покаєшся, та буде пізно…
Школярі зашуміли:
— Ти бач який, ще й погрожує!
— Розкажемо Петру Денисовичу — він йому дасть.
— Смугони, Миколо! — радили найрішучіші.
Хтозна, зважився б Микола облити водою Олега чи ні, якби в той час не вийшов на ганок, зачувши галас, учитель фізкультури.
— Що то ви робите? — гукнув і рушив до ковзанки.
Вирвав з рук у Миколи шланг, нагримав.
— Він не винен! — закричали хлопці і, перебиваючи один одного, розповіли про все учителеві.
— Недобре, Шморгун, ти поводишся, недобре! Не по-піонерськи.
— А чого ж він чіпляється! — огризнувся Олег.