— Пет… Петренко сказав… — все ще не могла отямитися дівчина: її худенькі плечі здригались, очі повнилися слізьми.
— Гаразд, сідай на місце, потім розберемось… І ти сідай, — кивнув Миколі.
На перерві в клас зайшла Валентина Михайлівна, підсіла до Олі і довго з нею говорила.
Потім підкликала Миколу, вийшла з ним у коридор.
— Це ти сам зробив? — спитала, показавши “жука”.
— Я… я не хотів, Валентино Михайлівно. Вона сама полізла в сумку… — оправдувався.
— Дотепно зробив! — похвалила, мовби й не чула того, що він казав. — Не кожен отаке придумає. Дивуюсь тільки — навіщо тобі цяцьки? Ти, якби захотів, міг би справжнісінький літаючий планер змайструвати чи, скажімо, модель корабля.
— Ми полагодили транзисторний приймач…
— От бачиш, а на таке час марнуєш. На, викинь його десь, — простягнула “жука”. — Не носи більше в школу. Досить, що Олю настрахав… — усміхнулась Валентина Михайлівна.
Наступного дня Валентина Михайлівна перед останнім уроком зайшла з портфелем у клас і сказала:
— Збирайтеся, підемо на екскурсію до колгоспної агрономічної лабораторії. Хотіла повести вас пізніше, в новому навчальному році, але передумала. Ходімо сьогодні.
Іти замість уроку кудись — близько чи далеко, надовго чи ненадовго — на таке не треба запрошувати шестикласників. їх в одну мить ніби видмухнуло зі школи.
Не шикувалися в колону, а, як овечки за пастухом, посунули за вчителькою в центр села, до лабораторії.
Коли все роздивилися і розпитали, послухали розповідь завідуючої лабораторією Олиної матері, як самим зробити колекцію комах, рушили до виходу. Валентина Михайлівна йшла позаду. Олина мати відкликала її:
— Хочу з вами порадитись.
— Будь ласка, — мовила вчителька. — Ви почекайте мене надворі, — звеліла учням.
— Ходімте сюди, — показала Олина мати на порожню сусідню кімнату, в якій досліджували колгоспні грунти.
Оля хотіла й собі зайти, але мати не пустила її.
— Іди погуляй! Не заважай нам.
Крім Миколи і Сашка, з лабораторії вийшли всі учні. Хлопці ще розглядали плакати, на яких були намальовані яблука, груші, сливи різних сортів і розповідалося, коли вони дозрівають та чим відмінні одні від одних. Ще б пак, адже після того, як упіймали на крадіжці Шморгуна, школа зголосилася сама стерегти цього року колгоспний сад. І першими охоронцями, за пропозицією Валентини Михайлівни, призначені були на канікули Микола і Сашко. Тож їм треба все знати про фруктові дерева.
Роздивившись як слід плакати, хлопці зібралися вже й собі виходити з лабораторії, коли раптом почули з сусідньої кімнати голосно вимовлене слово “Оля”. Одразу насторожились, прислухались.
Крізь прочинені двері все було добре чути.
— …І що з нею скоїлося? — скрушно говорила Олина мати. — Дуже рано почала надмірно до себе приглядатися. Одягом вередує, уже шкільна форма, бачите, їй не до шмиги, давай таке, як у дорослих дівчат. На голові і так і сяк волоссям крутить. А вчора Дивлюся — стоїть коло дзеркала, пудриться. І що мені з нею робити?.. Здається мені, що це все від журналів, де про моди всякі пишуть. Ви там скажіть у школі, щоб їй хороші книжки давали.
— Гаразд, скажу, — пообіцяла вчителька. — Тільки, думаю, це ще не все. Головне: треба знайти до неї якийсь підхід, або, як говорив нам в інституті один професор, підібрати особливого ключа, щоб вона сама зрозуміла, що добре, а що погано.
Микола від здивування витріщив очі. “Ключа!..” “Підібрати особливого ключа!..” Так он про який ключ писала в своєму щоденнику вчителька! Він ледве встиг вискочити надвір, щоб не розреготатися в лабораторії.
У цей час на порозі лабораторії появилася з Олиною матір’ю Валентина Михайлівна. Подякувавши завідуючій, вона разом із школярами рушила з двору.
— То як, будемо робити колекції? — запитала учнів, коли вийшли на вулицю.
— Будемо, — відповіли дружно.
— До мене дійшли чутки, що дехто з вас уже почав.
— Хто? — здивувалися шестикласники.
— Хай сам скаже.
Учні переглянулись між собою. Ну хто?
— Це вже вам мама наговорила, — обізвалася Оля. — Та я тільки попробувала, а потім кинула.
— Даремно кинула, — сказала Валентина Михайлівна. — Це ж дуже цікава справа. І не тільки комах збирати. Ось п’ятикласники з самої весни почали виготовляти гербарії рослин нашого району. І вам треба чимось захопитися. Я, де не бувала, — чи в Закарпатті, чи в Криму, чи на Кавказі, — скрізь шукала й засушувала всякі рослини. Тепер у мене кілька альбомів зібралося. Є такі рослини, що ви їх ніколи не бачили. Та й не тільки рослини, іще дещо є…