Без сумніву, деякі зі скарг фахівців щодо простих людей несправедливі. Навіть найуважніші батьки, прекрасно поінформовані покупці й виборці з найсильнішою громадською свідомістю не можуть упоратися з потоком новин про все на світі: від дитячих речей до безпеки продуктів харчування та торговельної політики. Якби звичайні громадяни могли увібрати в себе всю цю інформацію, їм не потрібні були б фахівці.
Проте смерть фаховості — не просто питання низького рівня поінформованості простих людей. Проблема не в байдужості до усталених знань, а в появі активної до них ворожості. Це дещо нове для американської культури, що демонструє агресивну заміну фахових поглядів чи усталених знань наполяганням на тому, що кожна думка з будь-якого питання нічим не гірша від будь-якої іншої. Це значна зміна в суспільному дискурсі.
Ця зміна не тільки безпрецедентна, але й небезпечна. Недовіра до фахівців і загальні антиінтелектуальні настрої супроводжуються проблемами, які мали б розв’язуватися, а натомість поглиблюються. Коли професор Сомін та інші науковці зауважують, що невігластво суспільства за останні півстоліття не змінилося, це привід принаймні для хвилювання, якщо не для паніки. Тримати невігластво на такому рівні недостатньо. Зрештою, його ніхто й не тримає: смерть фаховості загрожує перекреслити досягнення років набуття знань серед людей, які зараз думають, що знають більше, ніж є насправді. Це загроза матеріальному та суспільному добробуту громадян в умовах демократії.
Легко не звертати уваги на недовіру до усталених знань, приписуючи її стереотипу про неосвічених селюків, які відкидають ідеї, що придумали таємничі яйцеголові, сидячи у своїх великих містах. Але знову ж таки реальність значно більше непокоїть: кампанії проти усталених знань очолюють люди, що мали б бути свідомішими.
Наприклад, у випадку зі щепленнями низький рівень вакцинації не є проблемою неосвічених матерів із невеличких міст. Такі матері якраз роблять дітям щеплення, бо цього вимагають державні школи. Виявляється, що більш схильні опиратися вакцинації освічені жителі околиць Сан-Франциско в окрузі Марін у Каліфорнії. І хоча ці батьки не лікарі, рівень їхньої освіти якраз дозволяє їм думати, що вони достатньо обізнані, щоб піддавати сумніву медичну науку. Так, за нелогічною іронією, освічені батьки, піддаючи ризику власних і чужих дітей, ухвалюють гірші рішення, ніж ті, які вчилися значно менше.
Невігластво нині стало модним: деякі американці хизуються відкиданням фахових порад як ознакою культурної витонченості. Візьмімо, наприклад, рух за сире молоко — пунктик гурманів, що обстоюють право вживання необроблених молочних продуктів. У 2012 році про цей тренд писав New Yorker, зауважуючи, що «сире молоко особливо зачіпає гедонізм любителів їжі».
Через те, що таке молоко не підігріте, не гомогенізоване та часто походить від тварин на вільному випасі, воно багатше й солодше на смак, часом має легкий аромат ферми — дещо бентежний запах, знаний цінителями як присмак «коров’ячої дупи». «Пастеризація позбавляє молоко нашарувань складного смаку та аромату», — каже Деніел Паттерсон, шеф-кухар, який використовує сире молоко для приготування заварного крему та морозива без яєць у Coi, ресторані з двома мішленівськими зірками в Сан-Франциско.[8]
Паттерсон — фахівець із приготування їжі, і про смаки не сперечаються ні з ним, ні з ким завгодно. Але саме тоді, як пастеризація впливає на смак молока, вона також знищує патогени, що можуть убити людину.
Рух за сире молоко — це не маргінальна думка, роздута кількома ексцентричними шеф-кухарями. Прихильники сирого молока не лише доводять, що необроблені молочні продукти смачніші, але й стверджують, що ця їжа корисніша й краща для людей. Зрештою, якщо сирі овочі корисніші, то чому не їсти все сирим? Чому не споживати так, як задумала природа в ті екологічно чистіші та простіші часи?
Може, давні часи й були простішими, але тоді люди регулярно вмирали від хвороб, якими заражалися від продуктів харчування. Зрештою, ми живемо у вільній країні, і якщо повністю поінформовані дорослі споживачі хочуть ризикнути відправитись у лікарню, женучись за тим, щоб їхня кава мала легкий аромат корівника, — це їхній вибір. Я не з тих, хто надто гостро критикує такий підхід, бо до моїх улюблених страв належать сирі молюски й татарський біфштекс — продукти, опис яких у меню завжди змушує почуватися, наче я замовляю контрабанду. І хоча сире м’ясо й молюски дещо небезпечні, вони не належать до базових харчових продуктів і не призначені для дітей, яким сире молоко несе пряму загрозу.
8
Дана Ґудієр, «Сира угода: Каліфорнія накрила підпільний клуб гурманів», New Yorker, 30 квітня 2012 року.