Фахівці відповідальні за освіту. Виборці повинні вчитися. Урешті, незалежно від того, скільки порад дадуть професіонали, лише громадськість може вирішувати, куди рухатися щодо важливих політичних питань, які стоять перед нацією. Тільки виборці можуть ухвалювати рішення, що матимуть вплив на життя їхніх сімей і країни, і лише вони несуть остаточну відповідальність за ці рішення.
Але фахівці мають обов’язок допомагати. Саме тому я й написав цю книжку.
Розділ 1
Фахівці та громадяни
Вашингтон. Після років розчарування через те, що їхні поради розуміли хибно, подавали неправильно або ж просто ігнорували, провідні американські фахівці з усіх питань спільно подали у відставку з понеділка.
Усі ми їх зустрічали. Вони є нашими колегами, друзями, родичами. Молоді та старі, багаті й бідні, деякі освічені, інші озброєні лише ноутбуком чи пропуском у бібліотеку. Але всі вони мають дещо спільне: це звичайні люди, які вважають, що є джерелом знань. Будучи переконаними в тому, що знають більше за фахівців, ширше дивляться на речі, ніж професори, та є розумнішими, ніж довірливі маси, ці люди люблять пояснювати, намагаючись просвітити нас про все на світі — від історії імперіалізму до небезпеки щеплень.
Ми миримося з такими людьми, бо принаймні знаємо, що глибоко в душі вони це роблять із добрими намірами. Ми навіть дещо захоплюємося ними. Серіал Cheers із 1980-х, наприклад, увіковічнив персонажа Кліффа Клавіна, бостонського поштаря та пияка, який був експертом з усього. Кліфф, як і його колеги з реального життя, кожне твердження починав зі слів «дослідження показали» або «це відомий факт». Глядачам подобався Кліфф, бо кожен знав когось, схожого на нього. Кожному згадувався галасливий дядько за святковою вечерею чи молодий студент, який повернувся додому після переломного першого року в коледжі.
Раніше такі люди здавалися милими, бо вони були дивними винятками в країні, де більшість поважала фахівців і покладалася на їхню думку. Але за останні кілька десятиліть дещо змінилося. У громадському просторі стає дедалі більше неосвічених людей, серед яких багато самоучок, що взагалі відкидають формальну освіту й заперечують важливість досвіду. «Якщо для того, щоб стати президентом, потрібний досвід, — твітнув художник та автор коміксів Скотт Адамс під час виборів 2016 року, — то назвіть будь-яку політичну тему, котру я не зможу опанувати за годину під керівництвом провідних фахівців». Можна подумати, що розмова з фахівцем — це копіювання даних з одного комп’ютера на інший. Набирає обертів щось на зразок інтелектуального закону Ґрешема: якщо раніше йшлося про те, що «погані гроші витісняють хороші», то зараз ми живемо в часи, коли дезінформація витісняє знання.
Це дуже погано. Сучасне суспільство не може функціонувати без соціального розподілу праці й покладання на фахівців, професіоналів та інтелектуалів. (Поки що я використовуватиму ці три поняття поперемінно). Ніхто не є фахівцем з усіх питань. Неважливо, які в нас прагнення, але ми беззаперечно обмежені реальним часом і власними здібностями. Ми досягаємо успіху, бо зосереджуємося на чомусь одному й розвиваємо як формальні, так і неформальні механізми та практики, що дозволяють нам довіряти одне одному в межах наших спеціалізацій.
На початку 1970-х фантаст Роберт Гайнлайн видав фразу, яка відтоді нерідко цитується: «Спеціалізація — це для комах». Здібні люди, писав він, повинні вміти все: від зміни підгузка до командування військовим кораблем. Це шляхетний вислів, що підкреслює здатність людини пристосовуватися та її витривалість, але він неправильний. Були часи, коли кожен власник земельної ділянки валив дерева та будував свій дім, утім, це виявилося не тільки неефективно, але й призводило до того, що будинки були примітивні.
Ось причина, чому так уже ніхто не робить. Зводячи хмарочоси, ми розуміємо, що металург, який знає, із чого складається балка, архітектор, котрий проектує будинок, і скляр, що встановлює вікна, — це не одна й та сама людина. Саме тому ми можемо насолоджуватися виглядом міста із сотого поверху: кожен фахівець, хоч і має деякі суміжні знання, поважає професійні здібності інших і зосереджується на тому, що знає найкраще. Така довіра та співпраця привела до фінального продукту, кращого за все, що спеціалісти могли б виробити поодинці.