Утім найважливіша роль тут у громадян. Вони повинні вчитися розумітись не лише на важливих для себе питаннях, а й розбиратися в людях, яких слухають. Тетлок агітував за те, що треба ретельно вивчати досьє науковців і фахівців, заохочуючи їх у такий спосіб краще давати поради, щоб у них був «стимул до конкуренції і щоб вони покращували епістемологічну (істинну) вартість власних продуктів, а не просто потурали спільноті однодумців».[143]
Проте оприлюднення досьє недоброчесних учених спрацює, лише якщо людям не буде байдуже. Коли ж вони лишатимуться пасивними споживачами інформації з телеекранів або активно шукатимуть тільки те, чому хочуть вірити, ніщо більше не матиме значення. Натомість звичайні люди мають поставити собі кілька важливих питань, включно з тим, скільки хочуть дізнатися про певну тему й чи готові побачити факти, які суперечитимуть їхнім поглядам. Вони мають більше цікавитися джерелами інформації та ретельніше придивлятися до фахівців, яких слухають.
Коли людина справді хоче вірити, що вітамін С може вилікувати рак, фахівці зі значним досвідом у дослідженнях і прогнозах матимуть менший вплив, аніж сайт із картинкою пігулки на ньому. Якщо погано поінформований громадянин переконаний, що напад на іншу країну (чи будівництво стіни) розв’яже проблеми Америки, то стоси фахових статей нічого для нього не значитимуть. Пересічні люди мають брати на себе більше відповідальності щодо власних знань чи їх браку. Немає виправдання голосінню про те, що світ заскладний, джерел інформації забагато, а політика — у руках безликих фахівців, які не зважають на погляди громадськості.
Але сама громадськість теж має розглядати поради фахівців із певним поєднанням скептичності та смиренності. Як писав філософ Бертран Расселл у 1928 році, обивателі повинні оцінювати заяви експертів, застосовуючи й власну логіку.
Скептицизм, за який я агітую, зводиться до того, що 1) коли експерти щодо певного питання погоджуються, то протилежну думку не можна вважати правильною; 2) коли вони не погоджуються, жодна думка не може вважатися нефахівцем правильною; 3) коли вони всі вважають, що немає достатніх причин для певної позиції, звичайна людина мала б відмовитися від такого судження.
Недостатньо знати, у чому погоджуються фахівці. Не менш важливо змиритися з межами їхніх поглядів і не робити з експертних коментарів більше висновків, ніж вони несуть.
Більше того, пересічні люди мають змиритися з тим, що фахівці не політики. Експерти консультують національних лідерів, і їхні голоси мають більше значення, ніж погляди звичайних людей, але не вони ухвалюють кінцеві рішення. В умовах демократії, навіть у такій чудово регульованій та бюрократизованій республіці, як Сполучені Штати, мало які фахівці щось вирішують безпосередньо. Політики, — від міськрад до парламенту, — мають останнє слово в ухваленні найважливіших рішень щодо наших життів: від наркотиків до контролю ядерних озброєнь. Якщо пересічні люди відмовлятимуться серйозно брати на себе громадянські обов’язки та розумітися на важливих для них темах, демократія перетвориться на технократію. Роль фахівців посилюватиметься, як і бояться звичайні люди.
Щоб пересічні люди могли користуватися порадами фахівців і щоб професіонали обслуговували, а не контролювали суспільство, обивателі мають змиритись і з власними обмеженнями. Демократія не може працювати, якщо кожен громадянин буде експертом. Так, невгамовне его експертів змушує їх думати, що вони можуть управляти демократією, ігноруючи виборців. До цього робить свій внесок нетямущий нарцисизм обивателів, які вважають, що великий і прогресивний народ може існувати, не дослухаючись до голосів найбільш освічених і досвідчених його представників.
Як віднайти баланс і мінімізувати дедалі частіші та сильніші сутички між фахівцями і їхніми клієнтами в суспільстві — тема наступного й останнього розділу.
Висновки
Фахівці та демократія
Люди, що хочуть самі собою управляти, мають озброїтися силою, яку дає знання.
Я лишаю за собою право бути невігласом. Це західний спосіб життя.