Це були не просто мовленнєві помилки. Коли одну з речниць Трампа попросили роз’яснити, що той мав на увазі, вона просто відмахнулася, промовивши, що це недоречно. Трамп, сказала Катріна Пірсон телеканалу Fox News, був рішучим, і це все, що має значення. «Що хорошого в тому, щоб мати потужну ядерну тріаду, якщо боятися її застосовувати?» — спитала вона. Колегою Пірсон по ефіру був адвокат і політичний коментатор Курт Шліхтер, полковник на пенсії, який зокрема спеціалізувався на хімічних та ядерних питаннях і безперечно був ультраконсерватором. Важко не помітити те, що Шліхтер був уражений. «Сенс ядерної тріади саме в тому, щоб боятися застосовувати цю бісову штуку», — виразно сказав він.
Трамп усе це пережив, виборов собі номінацію від республіканців і виграв, бо зрештою йому вдалося достукатись до виборця, який думає, що розумітися в Америці на таких речах, як ядерне стримування, — це просто дешеві понти.
Ба гірше, виборці не лише не переймалися тим, що Трамп невіглас чи помиляється — вони, імовірно, були нездатні помітити його невігластво та помилки. Психолог Девід Даннінґ, який разом зі своїм колегою Джастіном Крюґером сформулював ефект Даннінґа—Крюґера, згідно з яким люди, котрим бракує знань і компетенції, навряд зможуть це усвідомити, думає, що описана ними динаміка була притаманна й електорату і, можливо, навіть відіграла головну роль у дивній природі виборів 2016 року:
Багато коментаторів указували на те, що самовпевнені помилки Трампа — це наслідок його нарцисизму та егоцентризму. Я сказав би, що все навпаки. Нездатність побачити помилки й веде до того, що потенційний нарцисизм та егоцентризм безконтрольно ростуть.
Брак фаховості серед виборців теж непокоїть, але це було б не настільки тривожно, якби люди мали принаймні якесь уявлення про те, наскільки їхні громадянські знання недосконалі. Якби вони це розуміли, то могли б виправити ситуацію. Але ефект Даннінґа—Крюґера прогнозує дещо інше. Він передбачає, що деяким виборцям, особливо тим, чиє життя сповнене стресу, може подобатися те, що вони чують від Трампа, але знання їхні недостатні для того, щоб закликати його до відповідальності за серйозні промахи.[148]
Інакше кажучи, справа не в тому, що прихильники Трампа пробачали йому найбільш безглузді заяви, а радше в тому, як каже Даннінґ, що «вони не могли розпізнати його промахи як помилки».
Не дивно, що в 2016-му найбільше підтримки Трамп мав серед людей із невисоким рівнем освіти. «Я обожнюю погано освічених», — вигукнув Трамп після перемоги в Неваді, і ця любов була, очевидно, взаємною.[149] Американці, які вірять у те, що тіньові сили руйнують їхні життя, а будь-які ознаки інтелектуальної спроможності в національного лідера є підозрілою характеристикою, знайшли в Трампові для себе вождя. Але звідки люди взяли цю ідею, що політична еліта та її інтелектуальні союзники змовилися проти них?
Частково у звичайних людей виникають такі ідеї, коли вони спостерігають за поведінкою політичної еліти та її союзників. Наприклад, за місяць після того, як Трамп заявив, що фахівці нікому не потрібні, один із провідних радників Барака Обами з питань міжнародної політики підтвердив підозри, що живлять напади на участь фахівців у національній політиці. Описуючи тиск адміністрації Обами на Конгрес і громадськість через угоду з Іраном щодо програми ядерної зброї, заступник радника з питань національної безпеки Бен Родес сказав New York Times, що адміністрація знала, що повинна буде примусити всіх.
Родес давав інтерв’ю журналісту Девіду Семюельсу, в об’єктивності якого теж були сумніви (щодо угоди з Іраном, а також щодо деяких людей, згаданих у статті), коли матеріал вийшов.[150] Проте заяви Родеса були вражаюче недалекими: він гордо назвав дослідницькі центри, експертів і журналістів, які, за його словами, брали участь у тиску адміністрації щодо угоди.
«Ми створили камеру відлуння, — зауважив він, коли я попросив пояснити навалу свіжоспечених експертів, які агітували за угоду. — Вони повторювали те, що ми казали їм говорити».
Коли я спитав, чи лякає його перспектива такої кампанії, що втілюватиметься іншою адміністрацією, Родес відповів, що так. «Ну, я віддав би перевагу тверезому, аргументованому громадському обговоренню, після якого члени Конгресу подумали б і проголосували, — сказав він, стенаючи плечима. — Але це неможливо».[151]
148
Девід Даннінґ, «Психологічний трюк, що пояснює, чому вам подобається Дональд Трамп», Politico.com, 25 травня 2016 року.
149
Див., наприклад, Дженніфер Керр, «Що криється за різним рівнем освіти під час гонитви республіканців за Білим домом», Associated Press, 3 квітня 2016 року; Макс Еренфронд, «Дивовижні теорії змови, у які вірять багато з прихильників Трампа», Washington Post online, 5 травня 2016 року; Скотт Клемент, «Дональд Трамп небачено розділяє голоси в Білому домі», Washington Post online, 31 травня 2016 року.
150
Так, журналіст Джеффрі Ґолдберґ заявляв, що Семюельс використав цю статтю, щоб звести з ним особисті рахунки. Див. Джеффрі Ґолдберґ, «Бен Родес і «продаж» угоди з Іраном», Atlantic online, 9 травня 2016 року.
151
Девід Семюельс, «Честолюбний романіст, який став гуру міжнародної політики Обами», The New York Sunday Magazine online, 5 травня 2016 року.