Коли довіра руйнується, невігластво за допомогою цинічної маніпуляції можна перетворити на політичну зброю. Антиінтелектуалізм по суті є інструментом хиткої демократії, бо стабільна демократія в умовах будь-якої культури покладається на громадськість, яка справді розуміє власний вибір. Більшості обивателів, які вже ставляться підозріло до освічених людей, багато не треба, щоб повстати проти фахівців, особливо коли такі бунти цинічно очолюють інші інтелектуали.
У 1942 році президент Франклін Рузвельт попросив радіослухачів піти й купити мапу, щоб слідкувати за його розповіддю про перебіг Другої світової війни. Мапи були швидко розпродані по всій країні. У 2006-му, менш ніж за шістдесят п’ять років, національне дослідження з’ясувало, що майже половина американців віком від вісімнадцяти до двадцяти чотирьох років (тобто ті, хто, найімовірніше, воюватиме в разі війни) не вважала за необхідне знати розташування країн, де відбувалися важливі події.[167] За десять років, під час виборів 2016-го, Дональд Трамп викликав оплески, підсумувавши свій підхід до терористів Близького Сходу: «Я вибив би з них це лайно бомбами. Я підірвав би труби, нафтоочисні заводи, я підірвав би кожен сантиметр, щоб від них нічого не лишилося».
Республіка, якщо ви її втримаєте. Або якщо зможете знайти її на мапі.
Зрештою, — і це бентежить найбільше, — громадяни західних демократій і особливо американці вже не розуміють саму концепцію демократії. Можливо, саме це, більше ніж усе інше, роз’їдає стосунки між фахівцями та звичайними людьми. Ці стосунки не демократичні. Усі люди не можуть бути однаково обдарованими чи розумними. Проте демократичні суспільства завжди спокушаються цим наполяганням на рівності, яка, коли їй дати волю, стає гнітючим невіглаством.
Це, на жаль, і є той стан, у якому перебуває сучасна Америка. Громадяни вже не розуміють, що демократія — це засіб для політичної рівності, коли кожна людина має один голос і всі рівні перед законом. Натомість американці зараз уважають демократію становищем буквальної рівності, де всі думки на будь-які теми у світі однаково цінні. Відчуття важливіші за факти: якщо люди думають, що вакцини шкідливі, чи вважають, що половина бюджету США йде на міжнародному допомогу, то суперечити їм «недемократично» та «елітарно».
Це не нова проблема, і вона притаманна не лише Сполученим Штатам Америки. Британський письменник Клайв Льюїс давно попереджав про небезпеку демократії, коли люди вже не розрізняють політичної та буквальної рівності. Про це йшлось у його есе 1959 року, де з’явився один із найвідоміших літературних персонажів Льюїса, прекрасний і злий демон на ім’я Скрутейп.
Як одного з найголовніших чиновників пекла, Скрутейпа запросили виголосити вітальну промову в Пекельному коледжі для нових шукачів знань. У промові демон не зосереджується на тому, що вважає темною справою особистих спокус, а натомість розповідає про глобальні речі. І хоча прогрес людства його розчаровує (включно з французькою та американською революціями й забороною рабства), великі надії (для пекла, а не для людей) Скрутейп покладає на те, щоб обернути концепцію демократії проти її благородного значення.
«Демократія — це слово, яким ви маєте водити їх за ніс», — радісно наставляє Скрутейп студентів і потім обіцяє, що, використовуючи це слово виключно як заклинання, можна дурити людей, змусивши їх не тільки повірити в очевидну нісенітницю, а й зрозуміти, що брехня — це цінне відчуття:
Відчуття, яке я маю на увазі, — це, звісно, те, що підштовхує людину сказати: «Я такий, як і ти».
Говорячи «Я такий, як і ти», ніхто насправді так не вважає. Якби вважав, то не казав би. Ні святий Бернард ніколи так не скаже до маленького песика, ні вчений до неука, ні працевлаштований до нероби, ні красива жінка до простенької. Заява на рівність поза суворо обмеженим політичним полем звучить тільки від тих, хто вважає себе якимось чином гіршими. Вона виражає саме те свербляче, пекуче, надокучливе усвідомлення меншовартості, із яким /людина/ відмовляється змиритися.
Тому й ображається. Так, тому її обурює будь-яка вищість інших. Людина знецінює цю вищість і бажає її повного знищення.[168]
Це те саме попередження, яке висловив Хосе Ортега-і-Гассет, написавши в 1930 році «Повстання мас»: «Колективні напади бувають на все, що відрізняється, усе, що чудове, індивідуальне, фахове й особливе. Будь-хто, хто не такий, як інші, хто не думає, як інші, ризикує бути знищеним».[169]