Відеоролик Кіммела став вірусним, про нього писали головні медіа і його подивилися (на момент, коли я це пишу) більше восьми мільйонів разів тільки на ютубі. Реакція, звісно, була швидкою. Сайти на зразок Infowars.com і блогери, які виступають проти щеплень (ну, звісно), називали лікарів невігласами, інструментами корумпованої системи та іншими звичними образливими словами. Але хвиля антивакцинації зараз, схоже, спадає — частково через те, що професіонали та їхні прихильники вирішили користуватися медіа та інтернетом так само, як і прихильники теорій змов.
Ці зусилля в медіа врятують життя деяким дітям, але цього недостатньо, щоб побороти кампанію проти усталених знань або щоб знешкодити її вплив на американську демократію. Зрештою, фахівці не можуть вимагати, щоб громадяни звертали увагу на довкілля. Не можуть наполягати на тому, щоб люди нормально харчувалися чи більше приділяли часу спорту. Вони не в силах за вухо відтягти громадян від останніх реаліті-шоу й змусити натомість подивитися на мапу. Не можуть вилікувати нарцисизм, видавши указ.
Нехай це звучить трагічно, але я думаю, що можливим розв’язанням може стати небачена катастрофа. Це може бути війна або економічний колапс. (Маю на увазі масштабну війну, що торкнеться Америки більше, ніж віддалені конфлікти, де б’ються хоробрі добровольці, або справжню велику кризу, а не просто економічний спад початку ХХІ століття). Це може вилитись у демагогію невігласів (цей процес уже почався в Сполучених Штатах і Європі) або в прихід до влади технократів, яким забракне терпіння і вони перетворять голосування на просту формальність.
Для виникнення яскравої інтелектуальної та наукової культури на Заході й у Сполучених Штатах знадобилася демократія й покірна толерантність. Без цих чеснот знання та прогрес стануть жертвами ідеологічних, релігійних і популістських атак. Нації, що спокусилися на таке, пережили жахливі епізоди, включно з масовими репресіями, матеріальною та культурною бідністю й поразками у війні.
Я все ще вірю в американську систему і в те, що народ Сполучених Штатів здатен позбутися самозаглиблення та ізоляції й узяти на себе громадянські обов’язки. Йому це вдалось у 1941-му, потім знову після випробування В’єтнамом і Вотерґейтом і ще раз — після терактів 11 вересня 2001 року. Утім, щоразу американці відкочувалися назад у самовдоволення і щоразу яма невігластва та незадоволення, яку самі собі копали, ставала глибшою. Колись вони вже можуть не побачити звідти світла.
Можна лише сподіватися, що поки це станеться, громадяни, експерти й політики почнуть важке (і поки ніким із них не бажане) обговорення ролі фахівців та освічених еліт в американській демократії. Реагуючи на виступ Трампа щодо його номінації від республіканців, Ендрю Салліван у 2016 році попереджав, що «еліти все ще важливі для демократії».
Вони важливі не тому, що є ворогами демократії, а через те, що є головними інгредієнтами для її порятунку від самої себе. Політикум може мати недоліки, бути деморалізованим, шанобливо ставитися до алгоритмів в інтернеті та до примітивних промов обдарованого демагога, але не варто списувати майже унікальне та стабілізуюче поєднання демократії й відповідальності еліт.
Може, це звучить шокуюче, що нам потрібні еліти в епоху демократії, особливо тоді, коли існує така нерівність розподілу багатств і коли еліти весь час помиляються. Але нам вони потрібні саме для того, щоб захистити цю дорогоцінну демократію від її дестабілізуючих побічних ефектів.[172]
Демократія, як було відомо Скрутейпу Льюїса, означає систему правління, а не буквальну рівність. Усі голоси в демократії рівні, але думки — ні, і що швидше американці встановлять нові базові правила продуктивної співпраці освічених еліт із суспільством, яке вони обслуговують, то краще.
Фахівцям завжди треба пам’ятати, що вони — слуги, а не пани демократичного суспільства та уряду республіки. Утім, якщо роль громадян — бути панами, вони мають озброїтися не лише освітою, а й громадянськими чеснотами, що змусять їх бути залученими до розвитку власної країни. Обивателі не впораються без фахівців, і вони мають покірно змиритись із цією реальністю. Фахівці зі свого боку повинні змиритись із тим, що їхні поради — хай вони й здаються очевидними та правильними — не завжди будуть сприйняті в демократичному суспільстві, яке може не поділяти їхні цінності. Адже якщо розуміти демократію як безкінечне вимагання незаслуженої поваги до необґрунтованих думок, можна чекати будь-чого, зокрема настання кінця демократії та республіки як такої.
172
Ендрю Салліван, «Демократіям настає кінець, коли вони надто демократичні», New York online, 1 травня, 2016 року.