— Гарні кольори, — сказала я підбадьорливо.
Конні лише знизала плечима.
— Вона сука.
Пітер зайшов у вхідні двері і кинув книжку на кухонний стіл. Він спокійно кивнув до мене і почав робити бутерброд — витягнув шматок білого хліба і яскраво-кислотну баночку гірчиці.
— Де принцеса? — запитав він. На губах яскраво-рожеві тріщини, злегка вкриті, як я припустила, смолою гашишу.
— Бере куртку.
— А-а. — Він склав хліб навпіл і вкусив. Жував і дивився на мене.
— Добре виглядаєш останнім часом, Бойд, — сказав він, а тоді важко проковтнув. Його комплімент так мене збентежив, що я навіть подумала, що, можливо, мені почулося. Чи змогла я щось сказати у відповідь? Я вже вивчила це речення напам’ять.
Тоді він повернувся на шум, який надходив від входу, обрис дівчини у джинсовій куртці затіняв сітчасті двері. Це була Памела, його дівчина. Вони були безперечною парою, буквально були пронизані одне одним; однаково одягалися, мовчки проглядали газету, лежачи на дивані, або дивились «Людина з «U.N.C.L.E»». Здували пушинки одне з одного, немов з самих себе. Я бачила Памелу в старшій школі, коли їздила на велосипеді повз сірувато-коричневу будівлю. Прямокутні ділянки майже висохлої трави, низькі, широкі сходинки, де завжди сиділи старші дівчата в чоловічих сорочках, тримаючись за мізинці, ховаючи в руках пачки «Кент». Подих смерті серед них, хлопці у вологих джунглях. Вони були неначе дорослі, навіть струшували попіл із сигарет із клацанням у зап’ясті.
— Привіт, Іві, — сказала Памела.
Деяким дівчатам легко вдається бути милими. Пам’ятати твоє ім’я. Памела була гарна, це правда, вона поглинаюче приваблювала, як усіх нас приваблює краса. Рукава її джинсової куртки були підсунені до ліктів, а очі, підведені олівцем, справляли враження одурманеного погляду. Її ноги були засмаглі й голі. Мої ж власні ноги були вкриті слідами від укусів комарів, які я роздряпувала до ран, мої ікри вкривалися світлими волосинами.
— Крихітко, — сказав Пітер з повним ротом і підбіг до неї, щоб обійняти, зарившись обличчям їй у шию. Памела скрикнула і відштовхнула його. Вона засміялася, виставивши напоказ свій кривий зуб.
— Ні стида, ні сорому, — прошепотіла Конні, увійшовши до кімнати. Але я мовчала, намагаючись уявити, як то воно, коли хтось знає тебе настільки, що ти стаєш з ним фактично одним цілим.
Трохи згодом ми нагорі курили травку, яку Конні вкрала в Пітера. Щілину під дверима закрили товстим рушником. Вона постійно поправляла скручений папір пальцями, ми обоє курили з усією серйозністю і в абсолютній тиші. Я бачила авто Пітера за вікном, припарковане криво, неначе він був змушений так його залишити. Мене завжди цікавив Пітер, як і інші хлопці його віку, саме їх існування потребувало уваги. Але мої почуття раптом стали сильнішими і напруженішими, і я їх сприймала з таким же перебільшенням і неминучістю, якими здаються події у снах. Я забивала собі голову банальностями щодо нього, футболками, які він одягав почергово, ніжною шкірою на шиї, що ховалася під комірець сорочки. Якщо в його спальні звучали «Пол Ревір і Райдери» у той час, як він блукав з гордовитою, відвертою таємничістю, то я вже знала, що він прийняв кислоту. Знову і знову наповнював склянку водою на кухні з надмірною обережністю.
Доки Конні приймала душ, я зайшла до кімнати Пітера. У ній тхнуло тим, що я згодом порівняла з мастурбацією, викидом вологи в повітря. Усе його майно вкривала таємнича значущість: його низький диван, целофановий кульок, наповнений чимось, схожим на обгорілі шишки, поруч з подушкою. Посібник, як стати стажером механіка. Склянка на підлозі з відбитками пальців, наполовину заповнена, схоже, застояною водою, а також на комоді низка гладких річкових камінців. Дешевий мідний браслет, який я не раз бачила, що він одягав. Я розглядала все, наче могла надати особисте значення кожному предмету, скласти воєдино внутрішню будову його життя.
Стільки пристрасті в тому віці було свавільним проявом. Ми сильно згладжували різкі, невтішні грані хлопців, намагаючись отримати таку форму, яку можна було б любити. Ми говорили про відчайдушну потребу в них завченими напам’ять і добре відомими словами, неначе читали рядки п’єси. Згодом я зрозумію: якою безпристрасною і скупою була наша любов, що поширювала звукові імпульси по всьому всесвіту, сподіваючись знайти того, хто б уособив наші бажання.