— Він цілий, — сказала я безглуздо.
— Клята психопатка, — пробурмотів він. Він провів руками вздовж усього байка і показав Пітеру уламок помаранчевого металу. — Ти можеш повірити в це лайно?
Коли Пітер глянув на мене, на його обличчі застигло співчуття, що було навіть гірше, ніж гнів. Я була, неначе дитина, виражаючи лише короткі емоції.
На дверях з’явилася Конні.
— Тук-тук, — окликнула вона, ключі звисали з її зігнутих пальців. Вона побачила таку сцену: Генрі присів біля свого мотоцикла; Пітер схрестив руки.
Генрі дратівливо розсміявся:
— Твоя подружка — справжня сучка, — сказав він і кинув на мене погляд.
—Іві перекинула його, — сказав Пітер.
— Кляті діти, — сказав Генрі, — наступного разу беріть собі няньку і не ходіть за нами. Чорт.
— Мені шкода, — сказала я тихим голосом, але мене ніхто не чув.
Навіть після того, як Пітер допоміг Генрі підняти мотоцикл, пильно придивляючись до щілини.
— Вона лише поверхнева, — зауважив він, — ми зможемо легко все виправити. — Я зрозуміла, що зламалося ще щось. Конні розглядала мене, виражаючи холодний подив, неначе я підставила її, та, мабуть, так і було. Я зробила те, чого ми не планували. Продемонструвала часточку особистої слабкості, розкрила серце полохливого кролика.
Власником «Флаїн Ей» був товстий чоловік, якому прилавок врізався в живіт, і він опирався на лікті, щоб стежити за мною, коли я проходила між полицями, моя сумочка постукувала мене по стегну. Перед ним лежала розгорнута газета, проте, схоже, він ніколи не перегортав сторінок. Навколо нього панувала аура нудьги й обов’язку, бюрократизму й міфічності водночас. Він був схожий на того, хто приречений охороняти печеру вічно.
Того дня я була сама. Конні, мабуть, кипіла від злості у своєму ліжку, слухаючи «Позитивну 4-ту Вулицю» з ображеною, обурливою поблажливістю. Думка про Пітера спустошувала — мені хотілось оминути ту ніч, перетворити мій сором на щось нечітке і кероване, як чутка про сторонню людину. Я намагалася перепросити в Конні, хлопці досі клопоталися біля мотоцикла, неначе польові лікарі. Я навіть запропонувала заплатити за ремонт, віддаючи Генрі все, що мала в себе в гаманці. Вісім доларів, які він узяв, роззявивши рота. Трохи пізніше Конні сказала, що було б краще, якби я просто пішла додому.
Я повернулася за кілька днів — батько Конні відчинив двері майже одразу, як я подзвонила, неначе він чекав на мене. Він зазвичай працював на молокозаводі від опівночі, тож було дивно бачити його вдома.
— Конні нагорі, — сказав він. На барній стійці за ним я побачила келих з віскі, розведений водою і наповнений сонячним промінням. Я була так зосереджена на своїх особистих планах, що не вловила атмосфери кризи в домі, незвичайний факт її присутності.
Конні лежала в ліжку, її спідниця зачепилася так, що було видно пристібну планку її білої нижньої білизни, і повністю стегна в цяточку. Вона сіла, коли я зайшла, поморгала.
— Гарний макіяж, — сказала вона. — Це особисто для мене? — вона відкинулася на подушку. — Тобі сподобаються наші новини. Пітер пішов. Як у пісні, «пішла, пішла…». З Памелою, quelle сюрприз. Вона закотила очі, але чітко вимовила ім’я Памели зі спотвореною радістю. Глянула на мене.
— Що ти маєш на увазі? Покинув вас? — від паніки мій голос уже змінився.
— Він такий егоїстичний, — мовила вона. — Батько сказав, що ми маємо переїхати до Сан-Дієго, наступного дня Пітер поїхав звідси. Він узяв із собою купу одягу й особистих речей. Мабуть, вони поїхали в будинок її сестри в Портленді. Тобто я майже впевнена, що вони поїхали саме туди. — Вона подула на свою чілку. — Він боягуз. А Памела — дівчина, яка потовстішає після народження дитини.
— Памела вагітна?
Вона глянула на мене:
— Несподівано — тобі все одно, що мені, можливо, доведеться переїхати до Сан-Дієго?
Вона очікувала, що я почну говорити, як сильно люблю її і що сумуватиму, якщо вона поїде, але я була загіпнотизована уявною картиною, як Памела поруч з Пітером в його авто засинає в нього на плечі. Карти «Авіс» у них біля ніг стали напівпрозорими від жиру гамбургера, заднє сидіння було завалено одягом і його посібниками з механіки. Як Пітер гляне вниз і побачить білу лінію на її голові, проділ волосся. Він, може, поцілує її, керуючись внутрішньою ніжністю, хоч вона спить і ніколи не дізнається про це.
— Можливо, він просто пожартував, — сказала я. — Тобто хіба він не може ще повернутися?