Інша книжка: ювелір срібних виробів випадково розливає розплавлене срібло собі на руку. Після опіку шкіра його руки, мабуть, покрилася кіркою і злізла. Шкіра стала натягненою, рожевою і свіжою, без волосків чи ластовиння. Я подумала про Віллі і його протез, шланг з теплою водою, яку він лив на свої авто. Як калюжі повільно випаровуються з асфальту. Я спробувала, як воно оббирати апельсин, якщо в тебе обпечені руки до ліктів і немає нігтів.
Смерть я уявляла, як щось схоже на вестибюль у готелі. Свого роду цивілізовану кімнату, добре освітлену кімнату, у яку легко можна зайти чи вийти. Хлопець з міста застрелився у своєму підвалі після того, як його упіймали на продажу фальшивих лотерейних квитків. Я не думала про закипілу кров, мокрі нутрощі, але лише про легкість моменту, яким чистим і відокремленим мав здаватися світ. Усі розчарування, усе повсякденне життя з його суворістю і приниженнями одним порухом руки ставали неважливими.
Проходи між рядами в магазині здавалися новими для мене, мої думки були розмиті від сп’яніння. Постійне мерехтіння світла, зігнилий лимон, викинений у кошику для сміття, косметика, впорядкована вдалими, фетишистськими групами. Я зняла ковпачок з помади, щоб випробувати її на своїм зап’ясті, оскільки читала, що так треба робити. На дверях пролунали дзвіночки. Я звела погляд. Це була темноволоса дівчина з парку, у джинсових кросівках, сукні з обрізаними біля самих плечей рукавами. Моє тіло охопило хвилювання. Я вже намагалась уявити, що я їй скажу. Від її появи день, здавалося, став тісно оповитий синхронністю, навіть сонячне проміння засвітило по-новому.
Дівчина не була красунею, помітила я, дивлячись на неї знову. Це було щось інше. Неначе картини доньки актора Джона Х’юстона. Її обличчя могло бути оманливим, але всі інші процеси були в дії. Це було краще, ніж краса.
Чоловік за стійкою нахмурився.
— Я казав тобі, — сказав він. — Я більше не дозволю зайти жодній з вас, досить.
Дівчина ліниво посміхнулась йому, піднявши руки вгору. Я побачила волосся в неї під пахвами.
— Агов, — сказала вона. — Я просто хочу купити туалетний папір.
— Ви крали в мене, — сказав чоловік, почервонівши. — Ти і твої подружки. Босоніж бігали повсюди брудними ногами, намагаючись спантеличити мене.
Якби такий гнів обрушився на мене, я була б страшенно налякана, але дівчина була спокійна. Навіть жартувала.
— Такого не могло бути, — вона задерла голову. — Може, це був хтось інший.
Він схрестив руки.
— Я запам’ятав тебе.
Дівчина змінилася на лиці, її очі озлобилися, але вона досі усміхалася.
— Гаразд, — сказала вона. — Говоріть, що хочете.
Вона глянула на мене, її погляд був холодний і далекий. Неначе вона мене ледь бачила. Мене пронизало бажання. Я сама здивувалася, як сильно я не хотіла, щоб вона зникала.
— Забирайся, — сказав чоловік. — Геть.
Перш ніж піти, вона показала язика чоловікові. Просто пискнула, неначе маленьке нестерпне кошеня.
Я повагалась якусь мить, перш ніж вийти надвір, услід за дівчиною. Але вона вже перетинала парк у швидкому темпі. Я поспішила за нею.
— Агов! — крикнула я. Вона і далі йшла.
Я повторила голосніше, і вона зупинилася, даючи можливість її наздогнати.
— Який нікчема, — сказала я. Я, мабуть, сяяла, як яблуко. Щоки почервоніли від легкого сп’яніння.
Вона вороже глянула в напрямку крамниці.
— Жирний козел, — пробурмотіла вона. — Я не можу навіть купити туалетного паперу.
Вона нарешті, здається, впізнала мене, довго розглядаючи моє обличчя. Я могла сказати, що вона роздивлялася мене, як нову копійку. Моя сорочка з нагрудником, подарунок моєї матері, вважалася модною.
— Я вкраду його, — сказала я, мій голос був надто чітким. — Туалетний папір. Легко. Я постійно краду звідти товар.
Мені було цікаво, чи повірить вона мені. Мабуть, було очевидним те, що я брешу. Але, можливо, їй подобалось це. Безумство мого бажання. Чи, може, вона хотіла подивитись, чим все закінчиться. Багата дівчина приміряє лайкові рукавички злочинності.
— Ти впевнена? — запитала вона.
Я знизала плечима, моє серце шалено билося. Якщо вона мені і співчувала, то я того не помічала.
Моє незрозуміле повернення здивувало чоловіка за стійкою.
— Знову повернулася?
Навіть якби я справді хотіла спробувати вкрасти щось, це було б неможливо. Я проходила між рядами, намагаючись стерти з обличчя будь-які ознаки злочинця, але чоловік не відводив погляду. Він пильно дивився, аж доки я не схопила туалетний папір і принесла його до каси, відчуваючи сором, я піддалася звичці. Звичайно, я нічого не збиралася красти. Такого ніколи не могло бути.