Пробиваючи туалетний папір, він не зміг стриматися.
— Така мила дівчина, як ти, не повинна вештатися з такими дівчатами, — сказав він. — Ця компанія така мерзенна. Якийсь хлопець з чорним собакою. — Він глянув засмучено — Я не дозволяю їм заходити до магазину.
Крізь рябе скло я бачила, як дівчина гуляє по парку. Рукою затіняє очі. Така несподівана і неочікувана удача: вона чекала на мене.
Після того як я заплатила, чоловік довго дивився на мене.
— Ти просто ще дитина, — сказав він. — Чому б тобі не піти додому?
Я почувалася ніяково перед ним.
— Мені не треба кулька, — сказала я і встромила туалетний папір собі в сумочку. Я мовчала, чоловік давав мені здачу, облизуючи губи, неначе стираючи поганий присмак.
Дівчина оживилася, коли я підійшла.
— Ти взяла?
Я кивнула, і вона повела мене за ріг, дорогою підганяючи мене. Я ледь сама не повірила, що й справді щось вкрала, мої жили заповнив адреналін, коли я простягла свою сумку.
— Ха, — сказала вона, заглянувши всередину. — Так йому, йолопові, і треба. Це було не важко?
— Зовсім легко, — сказала я. — Все ж таки, він такий неуважний. — Я захоплювалася нашою змовою, тим, як ми стали командою. У тому місці, де сукня була не застібнута, було видно трикутник оголеного живота. Як легко вона викликала певне недбале сексуальне почуття, неначе її одяг, що спішно рухався по її тілу, був досі прохолодний від поту.
— Я Сюзен, — сказала вона. — До речі.
—Іві. — Я подала руку. Сюзен засміялася, що змусило мене зрозуміти, що тиснути одне одному руки не годиться, оскільки це показний знак чесного світу. Я зашарілася. Було важко знати, як поводитися без звичайних форм і жестів ввічливості. Я не була впевнена, що має бути замість них. Настало мовчання: я намагалася заповнити його.
— Здається, я бачила тебе кілька днів тому, — сказала я. — Поруч із «Хай-Хо»?
Вона не відповіла, не даючи мені можливості за щось ухопитися.
— З тобою було кілька дівчат? — сказала я. — І під’їхав автобус?
— Ох, — сказала вона. Її обличчя оживилося. — Так, той ідіот був справді навіжений. — Від спогадів вона пом’якшала. — Я маю допомагати дівчатам, тримати їх у тонусі, а інакше вони би просто пропали. Нас би впіймали. Я дивилася на Сюзен з цікавістю, яка, мабуть, була очевидна: вона дозволяла мені дивитися на себе без будь-якої сором’язливості.
— Я запам’ятала твоє волосся, — сказала я.
Сюзен, здається, було приємно. Вона мимовільно торкнулася кінчиків.
— Я його ніколи не підрізала.
Пізніше я довідаюся, що це Рассел казав їм цього не робити.
Сюзен з несподіваною гордістю притисла туалетний папір до грудей.
— Ти хочеш, щоб я тобі дала якісь гроші за це?
У неї не було ані кишень, ані сумочки.
— Ні, — сказала я. — Це мені нічого не коштувало.
— Ну, тоді дякую, — відповіла вона з очевидним полегшенням. — Ти живеш десь тут неподалік?
— Зовсім близько, — мовила я. — Зі своєю мамою.
Сюзен кивнула:
— На якій вулиці?
— Провулок Монін Стар.
Вона хмикнула від подиву:
— Модно.
Я бачила, що те, що я жила в гарній частині міста, щось означало для неї, але не могла уявити, що саме, щось більше, ніж просто ворожість до багатих, яка зазвичай буває в молоді. Тут було перемішано багатих, ЗМІ і представників управління в певнім казані зла, як винуватців великого ошуканства. Я лише починала вчитися, як поєднувати певну інформацію з вибаченнями. Як висміювати себе, перш ніж це зробить хтось інший.
— А ти?
Вона змахнула пальцями.
— Ох, — сказала вона. — Ти знаєш. Ми якось перебиваємося. Але багато людей в одному місці, — вона показала на сумку, — означає, що треба витерти багато задів. У нас обмаль грошей на цей момент, але все скоро зміниться, я впевнена.
Ми. Дівчина була часточкою якогось «ми», і я заздрила її легкості, її впевненості, куди вона має йти з цієї автостоянки. Ті двоє дівчат, що я бачила з нею в парку, хто б вони не були, але вони жили з нею. Люди, які помічали її відсутність і раділи, коли вона поверталася.
— Ти мовчиш, — Сюзен сказала через якусь мить.
— Вибач. — Я примушувала себе не розчісувати укуси комарів, хоч відчувала свербіж по всьому тілі. Я зав’язала з нею розмову, але нічого з того, що спадало мені на думку, не могла сказати. Я не могла розповісти їй про те, як часто думала про неї з того дня. Не могла розповісти їй, що в мене немає друзів, що мене переведено до школи-пансіонату, того цілорічного муніципалітету непотрібних дітей. Що для Пітера я була ніким.