У відчаї вона поїхала шукати роботу до Австралії, витративши на це свої заощадження від праці у вихідні й сподіваючись, що там буде більше можливостей і вона зможе спробувати себе на різних посадах, що врешті-решт хтось таки помітить її розум та потенціал. Однак уже скоро усвідомила, що на неї чекали збирання фруктів та робота офіціанткою. Гірше того, вона почувалася бідною. Черрі не захотіла навіть розпаковувати рюкзак. Тож повернулася назад, і єдина посада, яку вона змогла отримати, — це менеджер для роботи з персоналом у ресторані. Посада, на один щабель вища за офіціантів. Те, що мало бути тимчасовим, тягнулося рік за роком, і вона просто шаленіла від злості, спостерігаючи за тим, як випускники державної програми навчання молоді швидко отримували керівні посади й більшу зарплатню. Її однолітки, які навіть не були розумніші за неї, але могли дозволити собі навчання в університеті, без зусиль ставали успішними.
Саме тоді, коли вона опинилася в скрутному становищі, з’явився Ніколас, і Черрі по-новому поглянула на світ. Поруч із ним їй було добре, вона почувалася особливою, наче стала частиною його світу. Її мозок перелаштувався, оскільки вони обговорювали, як покращити економічну ситуацію та подолати безробіття серед молоді. Він показав їй смак гарного життя, і вона високо тримала голову у вишуканих ресторанах і без зусиль обирала гарне вино. Однак одного суботнього вечора все несподівано скінчилося: замість заїхати за нею, як зазвичай, Ніколас зателефонував, сказавши, що його батьки хочуть, аби він зосередився на навчанні, і вони переконані, що вона відволікає його. Батьки змусили його вибирати між нею та сімейним бізнесом, а майбутнє з нею було непевним, адже батько не дав би йому роботу. Розрив спустошив її. Увесь цей час вона нічого не приховувала про своє скромне виховання, неповну освіту, родину з робітничого середовища — її гірка помилка. З того, як він знехтував нею, Черрі зрозуміла, що ніколи не знайде свого місця під сонцем, якщо залишатиметься собою. Тож вона вирішила, що створить себе нову. Тоді вона занурилася б у світ, до якого, як їй здавалося, належала. І більше вона не збиралася нікому розповідати про своє походження.
Протягом шкільних років Черрі мала лише одного відданого союзника, який пліч-о-пліч боровся разом із нею, щоб дати їй змогу вирватися в краще місце. Книжки чи частіше інтернет. Неймовірно, чого можна навчитися за їх допомогою. Вона жадібно читала, перестрибуючи з одного посилання на друге, аж доки, ще до того, як сама це усвідомила, не сплела заплутану павутину здобутих знань. Плюс до всього вона ще й щоденно читала про події у світі в «The Guardian», всотувала мову освічених журналістів і ретельно знищувала будь-які залишки кройдонського акценту у своїй вимові. Прийшовши на співбесіду в агентство «Гайсміт та Браун», Черрі почувалася повністю підготованою: завдяки кільком перебільшенням у резюме та вивченню її фальшивої особистості мешканки Челсі вкупі з павутиною знань, над створенням якої вона так важко працювала, Черрі отримала роботу.
Уже минуло п’ять місяців, відколи вона тут працювала. З точністю майже до дня. Вона бачила дату, позначену червоним кружечком, у своєму щоденнику, яка мала слугувати їй метою, а може, і попередженням, адже за весь цей час єдиний чоловік, який звернув на неї увагу, був мийником вікон.
«Усе добре, люба?» — сказав він, коли Черрі змінювала умови продажів у вітрині й ще до того, як хтось зміг це помітити, напружилася. Він продовжував витріщатися на неї, натираючи скло спеціальним шкребком, і вона відчула хвилю приниження. Чому він не заговорив із кимось із дівчат? З Ебіґейл чи Емілі. Їй здавалося, що він бачить наскрізь усе, що вона створила, і розпізнав споріднений дух робітничого класу. Її страшенно налякало те, що така увага могла її викрити.